Кладовище, яке почало дихати

Пролог до шостої книжки «Планета, яка не віддає своїх мертвих» циклу «Чужа земля, гострі зуби»

Перше серцебиття ніхто не почув.

Його відчули.

Воно пройшло крізь коріння Карат-9 повільним глухим поштовхом, як удар по дверях із того боку, де дверей узагалі не повинно було бути.

У нічному таборі Ради Коренів здригнулися чаші з водою. Тонке світіння живих вузлів на мить згасло, а потім повернулося — слабше, холодніше й чомусь синхронно.

Рея прокинулася ще до того, як зрозуміла, що саме її розбудило.

Вона лежала на боці, спиною до теплої стіни житлової ніші, яку місцеві виростили для неї після створення Союзу. Карат-9 давно засвоїв, що люди надзвичайно вибагливі істоти: їм потрібна певна температура, певна вологість, горизонтальна поверхня для сну і бажано відсутність хижаків, які вночі перевіряють їхню придатність до харчового ланцюга.

Планета виконала майже всі вимоги.

Щодо хижаків існували різночитання.

Перед Реєю лежала Лада.

Її волосся розсипалося по подушці з пружного моху, одна рука була підігнута під щоку, а друга лежала на зап’ясті Реї так природно, ніби навіть уві сні біологиня хотіла переконатися, що та нікуди не втекла.

З іншого боку, ближче до відкритої частини ніші, спала провідниця.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-vdda-svoh-mertvih-b458581?c=5105738