Частина І. База, яка називає окупацію стабілізацією

Карат-9 зустріла їх так, ніби планета вже знала про людей усе, що треба, і дійшла простого, майже морального висновку: краще б вони залишилися на орбіті й не розмножувалися в атмосфері.

«Мнемозина» входила в штормовий шар по східному коридору, який голос із аварійного сигналу описав як єдиний шанс не стати чиєюсь статистикою, і ця рекомендація одразу викликала до себе теплі почуття. У космосі, де більшість порад закінчувалася вибухом або рахунком за ремонт, будь-яка інструкція з формулюванням «не заходьте сліпо» звучала майже як запрошення до цивілізованої розмови.

Шторм над Карат-9 був не таким, як на звичних колоніальних планетах, де бурі зазвичай нагадували невдало налаштовану погоду в дорогому курортному пеклі. Тут атмосфера поводилася так, ніби була окремою формою життя й теж не схвалювала людську присутність. Хмари стояли шарами, густі, світлі згори й майже чорні знизу. Блискавки не просто різали небо — вони ніби на мить оголювали нервову систему світу. Корабель здригався в магнітних хвилях, прибори то тьмяніли, то оживали, а під ними, крізь розриви хмар, час від часу спалахували зелені масиви джунглів і холодний блиск металу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-vkusila-kolonzatorv-b453539?c=5019454