Частина ІІ. Перший вихід у джунглі, або чому не все, що має зуби, є чудовиськом

Ніч на базі «Тірекс» виявилася саме такою, якою й мала бути в місці, де страх носять у кобурах, а брехню — у службових формулюваннях.

Вона не принесла відпочинку нікому з них, хоча база робила все, щоб удавати контроль. Освітлення переводили в м’який режим, гучномовці дихали заспокійливими повідомленнями, вентиляція гнала крізь коридори холоднувате очищене повітря з тим знайомим присмаком дезінфекції, який завжди натякав: хтось тут так боїться живого, що намагається перемогти його санітарією. У далеких секторах кілька разів спрацьовували короткі сирени. Потім усе стихало. Потім знову щось брязкало, клацало, перекочувалося по металу й удавало робочу рутину. Війна взагалі любить маскуватися під рутину. Так легше не думати, що саме вона робить із людьми.

Рея спала уривками. Кожного разу, коли провалювалася глибше, крізь сон проступав один і той самий мотив: джунглі за периметром, чорні від вологи, і очі, які ще не бачила, але вже чекала.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-vkusila-kolonzatorv-b453539?c=5019456