Епілог. Після перемоги, яка більше схожа на вирок

Перемога на Карат-9 не мала нічого спільного з тими перемогами, які людство любить друкувати на пам’ятних плакетках, супроводжувати пафосною музикою і виголошувати через трибуну голосом, натренованим на слово «обов’язок». Тут не було параду. Не було красиво вишикуваних тих, хто вижив. Не було командирів із чистими обличчями, які говорять про складну, але необхідну ціну миру. Мир на Карат-9 узагалі не виглядав як мир. Він виглядав як обгоріла база, що осідала під вагою власної дурості, як дим над зруйнованими паливними кільцями, як вежі, що стирчали з землі, ніби поламані кістки чужої цивілізаційної гордості. І ще він пахнув. Дуже характерно пахнув. Металом, попелом, розірваною ізоляцією, солодкуватою гниллю з розкритих водяних кишень і тим тонким, майже невидимим, але абсолютно впізнаваним присмаком, який завжди з’являється після великих людських ідей, коли ті вибухають прямо в обличчя власним авторам.

База «Тірекс» ще догорала на третій день після свого падіння.

Те, що лишилося від командного ядра, повільно просідало в кореневі тріщини.

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-vkusila-kolonzatorv-b453539?c=5019475