Частина ІІІ. ШІ, ревнощі і вогнище для особливих гостей

На третю ніч Нара-7 уже не прикидалася просто красивою пасткою.

Вона скидала маску райського острова з тією ж лінню, з якою дорога куртизанка знімає прикраси після бенкету: не поспішаючи, без зайвих вибачень, впевнено знаючи, що навіть без блиску й позолоти лишається небезпечною. Удень тут ще можна було вірити у воду кольору бірюзи, у блискучі листки, у золотавий пісок і в те, що світ придуманий для насолоди. Уночі ж усе ставало чеснішим. Світлі гриби на стовбурах мерехтіли, мов очі, які не кліпають. Джунглі дихали глибоко, вологим ротом. Вода в лагуні чорніла і здавалась чимось рідшим за море й густішим за темряву. А над усім цим висіло небо — розкішне, байдуже і злочинно красиве, як завжди буває там, де дуже легко померти.

Лея сиділа на низькому різьбленому стільці біля окремого вогнища, зв’язана по руках тонким, але міцним плетеним ременем, і дивилася на полум’я так, ніби намагалася пригадати, чи є серед усіх її минулих пригод хоч одна, де не доводилося починати вечір із чужої неволі й закінчувати чиєюсь образою.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/podavati-garyachoyu-b453583?c=5020296