Частина V. Храм, де бог давно зламався

На Нара-7 завжди було занадто багато способів перетворити ранок на погану ідею.

Іноді для цього вистачало одного необережного погляду в бік чужого чоловіка. Іноді — одного жартівливого зауваження про те, що жерець пахне не священним димом, а старим жиром і зіпсованою владою. А іноді племені було досить прокинутися, побачити повалений ритуальний стовп, священний ніж, що зник без дозволу, і знак виклику, намальований на камені соусом, який і досі тримав на собі сліди свята, нервів і чужої пихи.

Саме такий ранок Лея Вальмор зустріла з виразом жінки, яка нарешті починає поважати власний хаос як професійний інструмент.

Головний майдан уже гудів.

Люди збиралися колом, наче запах проблеми мав фізичну масу. Старійшини стояли ближче до великого вогнища. Жінки — трохи далі, але з тією напругою в плечах, що видає не цікавість, а готовність запам’ятати, хто саме сьогодні посковзнеться на чужій ганьбі. Молоді воїни трималися рівно, хоча в очах у них світилися голод, азарт і те нездорова радість, яку чоловіки відчувають, коли ось-ось станеться щось дуже важливе, але, сподіваються, трапиться не з ними.

У центрі стояв Рагг.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/podavati-garyachoyu-b453583?c=5020304