Частина VІІІ. Богиня з аварійним доступом

Храми хороші тим, що завжди брешуть про головне.

Вони прикидаються місцями тиші, хоча насправді в них роками гниє надто багато чужих голосів. Прикидаються сховищами віри, хоча найчастіше там просто зберігають страх у добре оздоблених ємностях. Прикидаються центром порядку, хоча якщо копнути трохи глибше, під кожним кам’яним богом знайдеться або кров, або бухгалтерія, або технологія, яку хтось давно перестав розуміти, але ще не перестав обожнювати. На Нара-7 храм був усім одразу, а тому Лея Вальмор уже на порозі відчула до нього майже професійну ніжність.

Двері за її спиною зімкнулися глухо й повільно, ніби саме серце гори вирішило чемно проковтнути гостю і тільки потім поцікавитися, чи не надто вона кістлява для такого кроку. Ззовні ще долітали віддалені крики зі святкового майдану — короткі, хаотичні, вже трохи зірвані. Десь там плем’я гасило вогонь, сварилося, рахувало чужі образи й намагалося пояснити собі, чи те, що щойно сталося, було знаком богів, наслідком жерцівської тупості, чи просто закономірним підсумком вечора, в якому одночасно змішали занадто багато масла, ревнощів і Лєї.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/podavati-garyachoyu-b453583?c=5020313