Частина І. Будинок, який не хотів залишатися порожнім.

Розділ 1. Квартира після похорону

Будинок упізнав Марту раніше, ніж вона його.

Спочатку це проявилося дрібницею: автоматичні двері під’їзду відчинилися без ключа.

Марта ще стояла на потрісканих сходах, однією рукою тримаючи валізу, другою шукаючи в сумці магнітний брелок, коли старий домофон коротко пискнув і впустив її всередину. Не запитав номера квартири, не зажадав коду, не змусив виконати традиційний ритуал із трьох ударів плечем і одного тихого прокляття на адресу голови ОСББ.

Просто відчинився.

— Я теж рада тебе бачити, — сказала Марта будинку.

Двері за її спиною зачинилися з таким важким металевим зітханням, ніби багатоповерхівка відповіла: «Не поспішай із висновками».

У під’їзді пахло вогкістю, дешевим тютюном і котлетами. Минуло двадцять два роки, у світі з’явилися смартфони, безпілотні автомобілі, штучний інтелект і люди, які добровільно фотографували свою їжу, але запах старої багатоповерхівки залишився непереможним. Схоже, його закладали у фундамент разом із арматурою.

Марта поставила валізу на плитку й озирнулася.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5081106