Частина І. Будинок, який не хотів залишатися порожнім.

Розділ 3. Сусідка, якої ніколи не було

Марта прокинулася від того, що хтось дихав їй у волосся.

Першою думкою було: бабуся.

Друга виявилася розумнішою: бабуся не дихала вже чотири дні, якщо не враховувати її молодшу версію на неіснуючому поверсі, а та навряд чи могла влаштуватися на дивані так зручно.

Марта не розплющувала очей.

Під щокою було тепле чоловіче плече. На талії лежала важка рука. Її коліно опинилося між чужими ногами, а одна долоня — на грудях чоловіка, який минулої ночі обіцяв спати окремо.

Диван, схоже, мав власні погляди на моральність.

Марта обережно вдихнула.

Андрій пахнув сном, кавою, залишками антисептика й теплою шкірою. Запах був дуже живим, дуже чоловічим і надто приємним для ранку після знайомства з істотою, яка носила обличчя мертвих людей.

Вона повільно розплющила очі.

За вікном сірів світанок. Дощ припинився, але скло залишалося вкрите краплями. У кімнаті панував холодний передранковий напівморок, у якому речі здавалися чеснішими, ніж удень. Старі меблі не приховували подряпин. Пил не прикидався шляхетною патиною. А чоловік поруч не встиг надіти звичне обличчя людини, яка все контролює.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5084444