Частина І. Будинок, який не хотів залишатися порожнім

Розділ 6. Квартира, повна води

Чорна вода хлинула з квартири 74 так, ніби за дверима роками чекало ціле море.

Вона мала б збити Марту з ніг, залити коридор і потягти всіх до ліфта. Натомість вода зупинилася рівною стіною на порозі. Поверхня тремтіла, вигиналася назовні, але не падала. Усередині плавали пасма волосся, дитячі малюнки, червоні яблука й фотографії людей, обличчя яких уже встигли зникнути.

Тарас стояв по кісточки у воді з боку квартири.

Його сіра кофта намокла до колін. Різні капці — динозавр і ракета — повільно відривалися від підлоги, ніби вода намагалася вирішити, який етап людської еволюції забрати першим.

Позаду хлопчика Мешканець без номера тримав двері.

Його обличчя залишалося обличчям Сергія Левченка.

Тепер Марта бачила чоловіка чіткіше, ніж на малюнках Тараса. Темне волосся, подряпина на підборідді, втомлені очі. Робоча куртка була мокрою, наче Сергій щойно вибрався з ліфтової шахти.

Андрій стиснув Мартину руку.

— Це не він, — сказала вона.

— Знаю.

— Ти дивишся.

— Бо він має обличчя мого батька.

— Воно має.

— Так.

Формулювання було важливим.

Не «він».

«Воно».

Мешканець усміхнувся Сергієвими губами.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5090617