Частина ІІ. Ціна повернення

Розділ 10. Двері відчиняються провиною

Марта не спала.

Знову.

Якби безсоння видавало бонусні бали, безкоштовну каву або хоча б знижку на психотерапію, вона вже могла б вважати останній тиждень кар’єрним проривом.

Але безсоння давало лише червоні очі, погані рішення й дивну здатність о четвертій ранку серйозно обговорювати з чоловіком двері, які виросли в нього на долоні.

Андрій сидів на краю ванни.

Без футболки.

Марта стояла між його колінами й розмотувала бинт на правій руці.

— Боляче? — запитала вона.

— Коли ти торкаєшся?

— Долоні.

— Менш цікаве питання.

Марта підняла очі.

— Ми намагаємося з’ясувати, чому в твоїй шкірі з’явився портал до моєї нібито мертвої матері.

— Я просто підтримую моральний дух.

— Штанами підтримуй.

— Вони на мені.

— На щастя.

— Ти звучиш розчаровано.

— Я звучатиму розчаровано, якщо ця штука відкусить тобі руку.

Вона зняла останній шар бинта.

На Андрієвій долоні залишалося слово:

ПОВЕРНЕ

Під ним — маленькі чорні двері.

Не малюнок.

Не татуювання.

Справжній рельєф.

Нігтем можна було відчути крихітну раму, петлі й навіть ручку завбільшки з макове зернятко.

Зсередини пробивалося слабке тепле світло.

Марта нахилилася.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5094146