Частина ІV. Любов, яка платила чужими іменами

Розділ 18. Угода Євгенії

Євгенія Гордієнко підписала угоду о третій годині сімнадцять хвилин ночі.

Марта дізналася про це через двадцять два роки, чотири місяці й приблизно стільки родинних катастроф, скільки нормальній людині вистачило б на три покоління, два алкоголізми й одну дуже прибуткову автобіографію.

Угода лежала на її кухонному столі.

Справжня.

Не копія.

Не малюнок Тараса.

Не метафора Дому.

Не спогад, який міг виявитися перекрученим через чиюсь провину, любов, страх або просто погану здатність людського мозку зберігати подробиці.

П’ять аркушів.

Старий папір.

Чорне чорнило.

Один підпис.

І ще один знак замість підпису другої сторони.

Марта дивилася на нього вже майже десять хвилин.

Знак нагадував двері.

Без ручки.

— Він рухається, — сказала вона.

Андрій стояв за її спиною, поклавши підборіддя їй на плече.

— Що?

— Знак.

— Ні.

— Дивись.

— Я дивлюся.

Марта тицьнула пальцем.

— Ось.

— Він не рухається.

— Щойно був трохи лівіше.

— Марто.

— Що?

— Ти не спала.

— Спала.

— Дві години.

— Це сон.

— Це образа організму.

Вона повернула голову.

Їхні обличчя опинилися надто близько.

Андрій не відступив.

Марта теж.

Читати далі:

https://booknet.ua/book/poverh-yakogo-nema-b457256