Частина ІV. Любов, яка платила чужими іменами

Розділ 20. Мешканець без номера

Марта прокинулася о шостій сорок сім від того, що хтось чемно постукав у стіну.

Не у двері.

Не у вікно.

Не в шафу, хоча після останнього тижня вона вже не виключала й цього.

Саме в стіну над ліжком.

Три удари.

Пауза.

Ще два.

Марта не відкрила очей.

— Андрію.

— М-м?

— У нас хтось у стіні.

— Нехай запишеться.

— Серйозно?

— Зараз без десяти сьома.

Знову:

тук.

тук-тук.

Андрій розплющив одне око.

— Може, труби.

— Труби не знають азбуки Морзе.

— Звідки ти знаєш?

— Бо це старий будинок. Наші труби максимум знають ненормативну лексику.

Він повернув голову до стіни.

Тук.

Тук.

Пауза.

Тук.

Андрій зітхнув.

— Добре. Не труби.

— Дякую за експертизу.

Марта лежала на боці, загорнута в ковдру до плечей.

На підлозі біля ліжка лежала Андрієва біла сорочка.

Вперше за багато днів не на ній.

Це мало б символізувати прогрес у стосунках із чужою власністю.

Насправді просто вночі було тепло.

Андрій сів.

Марта автоматично натягнула ковдру вище.

Він глянув.

— Після вчорашнього?

— Рефлекс.

— Я все бачив.

— Не все.

— Марто.

— Що?

— Зараз у нас людина в стіні.

— Саме тому я встановлюю пріоритети.

Він засміявся.

— Дуже здорові.

Марта потягнула сорочку з підлоги.

Андрій перехопив її.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5103018