Частина V. Повернути всі імена

Розділ 28. Будинок згадує

Будинок згадав Галину Петрівну о шостій дванадцять ранку.

Не Галину Гордієнко.

Іншу.

Марта ніколи її не знала.

Принаймні так вважала до тієї хвилини, коли прокинулася від запаху смаженої цибулі, вийшла з квартири Андрія — можливо, як досі повідомляла латунна табличка, — і побачила посеред сходового майданчика жінку в синьому халаті.

Жінці було років сімдесят.

Або вісімдесят.

Вона стояла біля вікна між сьомим і восьмим поверхами й сварилася з батареєю.

— Я тобі казала, не грій у травні!

Батарея мовчала.

Жінка постукала по ній ложкою.

— От сволота.

Марта завмерла.

За спиною з квартири вийшов Андрій.

Босий.

Розпатланий.

У футболці.

Подивився на жінку.

Потім на Марту.

— Ти її знаєш?

— Ні.

Жінка повернулася.

— А я тебе знаю.

Марта:

— Добрий ранок.

— Який він добрий? Знову ліфт гуде.

Андрій тихо:

— Точно місцева.

Марта штовхнула його ліктем.

— Як вас звати?

Жінка фиркнула.

— Ти що, Марточко, зовсім уже?

Марта перестала дихати.

— Ви мене знали?

— Знала.

— Коли?

— Коли ти по сходах у капцях бігала й бабця твоя кричала, що застудиш нирки.

Андрій:

— Дуже специфічна пам’ять.

Марта:

— Тихо.

Жінка підійшла.

Подивилася на неї зверху вниз.

— Виросла.

— Схоже.

— А характер?

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5111133