Пролог. Дівчинка, яка впала між поверхами

За двадцять два роки до того, як ліфт показав Марті поверх 7½, він уже одного разу відчинив перед нею двері.

Тоді їй було сім.

У сім років людина ще не знає, що деякі двері відчиняються не для того, щоб крізь них проходили. Деякі просто хочуть подивитися, чи ти достатньо дурний, цікавий або самотній, щоб зробити крок.

Марта відповідала всім трьом вимогам.

Вона сиділа на підлозі біля ліфта, притискаючи до колін плюшевого зайця з одним вухом. Друге вухо бабуся обіцяла пришити ще навесні, але весна встигла перетворитися на задушливе літо, а заєць так і залишився схожим на ветерана війни, про яку не хотів розповідати дітям.

Підлога на сьомому поверсі була вкрита коричневою плиткою. У кількох місцях плитка тріснула, відкривши чорні прожилки цементу. Марта любила уявляти, що це карта невідомої країни. Між квартирою Оксани Михайлівни й сміттєпроводом лежав океан. Біля ліфта починалася пустеля. А двері квартири 74, де жила тиха жінка з червоними нігтями, вели до столиці.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5081074