Частина VІІ. Подорож, якої не було в календарі

Розділ 29. Побачення після побачень

Соломія

Після подорожі без маршруту я зробила висновок.

Дуже важливий.

Науково обґрунтований.

Підкріплений електричками, автобусами, чужими валізами, власними нервами, дощем, гречкою, викруткою Максима і щонайменше трьома людьми похилого віку, які вважали своїм моральним обов’язком визначити наші стосунки замість нас.

Висновок був простий:

ніколи більше.

Саме це я подумала в неділю о 8:12 ранку.

О 8:14 Максим написав:

Максим:
Гуляти?

Я дивилася на повідомлення.

Дві хвилини тому я урочисто пообіцяла собі не брати участі в жодних спонтанних пригодах щонайменше сім робочих днів.

Це була дуже хороша обіцянка.

Чітка.

Раціональна.

Реалістична.

Я відповіла:

Я:
Де?

Ненавиджу себе.

Марта сиділа на сусідньому ліжку й фарбувала нігті.

Я намагалася зробити вигляд, що повідомлення від Максима не змінило структуру мого ранку.

Виходило погано.

— Він? — запитала вона.

— Хто?

— Президент.

— До чого тут президент?

— Не знаю. Ти ж удаєш, що не розумієш простих запитань.

Я поклала телефон екраном униз.

— Максим.

— О.

— Не починай.

— Я ще нічого.

— У тебе обличчя.

Марта повільно підняла голову.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5111179