Пролог

Розділ 1. Дев’яносто вісім відсотків катастрофи

За двадцять сім хвилин до початку презентації я знала три речі.

По-перше, проєктор у конференц-залі стартап-інкубатора був старшим за половину присутніх викладачів і, судячи зі звуків, уже складав заповіт.

По-друге, у демонстраційній версії «Синхрону» залишалася одна помилка, яку я не могла відтворити вдруге. А помилка, яку неможливо повторити, — це не виправлена проблема, а програмний полтергейст, що чекає найкращого моменту, аби вилізти з монітора й перегризти тобі кар’єру.

По-третє, Максим Романюк запізнювався.

Останнє було найменш дивним і найбільш небезпечним.

Я подивилася на годинник у правому нижньому куті ноутбука. Потім на наручний. Потім на великий електронний годинник над дверима. Усі три показували однаковий час, але я все одно запідозрила змову.

Максим мав бути тут сорок хвилин тому.

Не тому, що без нього я не могла провести презентацію. Я могла провести її без Максима, без проєктора і, за достатнього рівня злості, без електрики. Але саме він відповідав за інтерфейс демонстраційної версії, а також за ту частину виступу, де треба було пояснити людям, чому їм потрібен наш застосунок.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5082988