Частина І. Реєстр повернень

Першою людиною, яка відповіла на запитання Юлії про повернення, виявилася жінка, яка хотіла повернутися у 2019 рік.

Не в Покровськ.

Не у свою квартиру.

Не на стару роботу.

Не до чоловіка, якого втратила.

Саме у 2019-й.

Юлія перечитала відповідь тричі, потім відсунула чашку з кавою, ніби та могла бути причетна до раптового погіршення її здатності розуміти людську мову.

На екрані було написано:

«Хочу повернутися у вересень 2019-го. У суботу. Десь о десятій ранку. Мама ще жива, син малий і злиться, що я змушую його прибирати кімнату, чоловік матюкається на кран у ванній. Я стою на кухні, смажу сирники й думаю, що моє життя нудне. Поверніть мене туди хоча б на годину. Я більше ніколи не скажу, що мені нудно».

Юлія не знала, що записати в колонці «Місце повернення».

— Дві тисячі дев’ятнадцятий, — сказав Максим, зазирнувши їй через плече.

— Це не місце.

— У нашому архіві вже є двері, яких немає, ключі від зруйнованих квартир, колективний Листоноша й фікус із кризою ідентичності. Не думаю, що нас зупинить календар.

Юлія поглянула на Степана.

Фікус стояв біля вікна й демонстрував ту міру байдужості, на яку здатна лише рослина, що пережила п’ять романів, дві пересадки й Олександрові спроби визначати вологість ґрунту пальцем.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5095812