Пролог. Карта, яка не знала, що дороги більше немає

Карта лежала на столі так, ніби ні в чому не була винна.

Стара, складена вчетверо, потерта на згинах, із жовтуватими плямами, яких Юлія воліла не ідентифікувати. Кава, дощ, мастило, кров, суп — людська історія взагалі дуже швидко втрачає естетику, якщо запросити лабораторію.

У верхньому кутку хтось колись синім олівцем написав назву села. Нижче червоним провели лінію через поле, посадку, вузький міст і кілька доріг, які на сучасній цифровій карті Максима закінчувалися там, де стара паперова впевнено продовжувала вести далі.

Наче асфальт мав поважати чорнило.

— Вона не сходиться, — сказав Максим.

Юлія стояла над його плечем і дивилася на два екрани.

На одному лежав відсканований аркуш.

На другому — сучасна карта з супутниковими шарами, дорожніми позначеннями, зруйнованими мостами, перекритими напрямками й сірою плямою там, де стара карта поводилася особливо оптимістично.

— Що саме? — запитала Юлія.

— Реальність із картою.

— Реальність узагалі погано сходиться з документацією.

— Це правда. Особливо українська дорожня інфраструктура. Вона ще до війни працювала в жанрі магічного реалізму.

Олександр стояв біля вікна.

Він не сміявся.

Юлія помітила це не одразу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5094962