12:43 Місто, яке чекало без нас - частина ІХ | |
Частина ІХ. Повернення чужими очимаРанок почався не з кави. Це вже було досягнення. Олександр стояв на кухні з чайником у руках і таким обличчям, ніби намагався бути корисним, але пам’ятав, що його попередні спроби з кавою були кваліфіковані тіткою Лідою як “побутовий злочин проти людської нервової системи”. Тому він мовчки налив чай. Без експериментів. Без зерен. Без романтичних інтерпретацій гіркоти. Просто чай. Тітка Ліда сиділа за столом, закутана в чужий плед, який уже встигла привласнити з тією природною впевненістю, з якою великі імперії привласнювали мапи. — Оце інша справа, — сказала вона, приймаючи чашку. — Чай. Людський напій. Не та чорна жижа, яку ти варив учора, Сашко. Вона мені снилася. Я втікала від неї коридором, а вона просила називати її еспресо. — Я врахував критику, — сказав Олександр. — Це не критика, це акт гуманітарного розмінування. Юлія стояла біля вікна. Київ за склом був ранковий, сірий, трохи сонний. Машини повзли мокрою дорогою, люди поспішали на роботу, тролейбуси тягнули за собою дроти, як старі нерви міста. Усе виглядало майже нормально. І саме це найбільше дратувало. Читати далі: https://booknet.ua/reader/msto-yake-chekalo-bez-nas-b455323?c=5055829 | |
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |