14:40 Місто, яке чекало без нас - частина Х | |
Частина Х. Місто відповідаєКвартира мовчала так, ніби сама боялася дихати. Марина стояла на порозі спальні, бліда, з мокрим обличчям і футляром від карти пам’яті в руці. За її спиною на ліжку лишався ноутбук, відкритий на чорному екрані після відео Аліни. У вітальні пахло чаєм, пилом старих документів, втомою й тим дивним електричним напруженням, яке виникає, коли правда вже вийшла з кімнати, але ще не всі зрозуміли, кого вона вдарила першою. — У Віри був ще один син, — повторила Марина. Цього разу слова не прозвучали як шок. Вони прозвучали як вирок. Олександр стояв біля Юлії. Вона відчула, як його рука повільно зісковзнула з її спини. Не тому, що він відступав від неї. Просто тіло перестало пам’ятати, що має тримати. Він дивився на Марину, але бачив, очевидно, не її. Бачив стару родинну фотографію, де Віра стояла поруч із Петром. Бачив бабусю, яку пам’ятав владною, різкою, безжальною до чужих слабкостей. Бачив батька, який уночі біля липи сказав їй “ні”. І тепер бачив порожнє місце в сімейному дереві — гілку, яку хтось спиляв так акуратно, що всі десятиліттями ходили повз і робили вигляд, ніби дерево таким і виросло. Читати далі: https://booknet.ua/reader/msto-yake-chekalo-bez-nas-b455323?c=5056880 | |
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |