14:47 Місто, яке чекало без нас - епілог | |
Епілог. Липа, яку ще не посадилиПісля того як місто відповіло, у квартирі стало тихо. Не порожньо. Не страшно. Просто тихо — так, як буває після довгої грози, коли ще капає з дахів, ще пахне мокрим бетоном, ще десь далеко бурчить небо, але головний удар уже минув, і люди, які сиділи в темряві з ліхтариками, раптом розуміють: світ не закінчився. Він, зараза така, просто продовжується. Юлія прокинулася раніше за Олександра. Вона лежала на боці й дивилася на нього. Він спав важко, глибоко, по-чоловічому беззахисно. Одна рука лежала поверх ковдри, друга — під подушкою, ніби навіть уві сні він щось охороняв. Його волосся скуйовдилося, на щоці залишився слід від простирадла, губи були трохи розтулені. У світлі ранку він не здавався героєм, винуватцем, сином чужих мовчань, онуком Віри, спадкоємцем пакета, який забрали, або чоловіком, якого минуле вчора намагалося розібрати на деталі. Він просто був. Живий. Поруч. І це, як виявилося, було найбільшою непристойністю після всіх архівів, відео, листів і касет: бажати простого ранку з людиною, коли довкола ще не закінчилася правда. Юлія обережно провела пальцями по його плечу. Він не прокинувся. Читати далі: https://booknet.ua/reader/msto-yake-chekalo-bez-nas-b455323?c=5057817 | |
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |