16:30
Місто, яке писало нам листи - частина І
Місто, яке писало нам листи - частина І

Частина І. Пошта для мертвих і впертих

Перший лист не прийшов наступного дня.

Це було найгірше.

Юлія завжди вважала, що очікування — це форма психологічного тероризму, яку людство чомусь досі не внесло до міжнародних конвенцій. Особливо очікування після фрази: “Перший лист уже в дорозі. Не всі адресати зрадіють.”

Такі повідомлення не мали права залишати людину в побуті. Вони мали або одразу вибухати драмою, або офіційно вибачатися й переходити в категорію поганих жартів. Але ні. Місто, яке писало їм листи, очевидно, мало талант до пауз. Воно кидало речення в серце, а потім ішло пити чай десь у метафізичному під’їзді, даючи їм самим здогадуватися, скільки саме болю входить у слово “дорога”.

Після конверта без марки квартира змінилася.

Ніби нічого особливого не сталося: стіни залишилися тими самими, чашки не почали левітувати, фікус Степан не заговорив голосом покійного листоноші, хоча Юлія вже не була певна, що це повністю неможливо. Але в повітрі з’явилася нова напруга. Тонка. Паперова. Така, яку можна порізати пальцем, якщо необережно провести по краю.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-yake-pisalo-nam-listi-b456006?c=5059695

Категорія: Місто, яке писало нам листи | Переглядів: 74 | Додав: alex_Is | Теги: сарказм, Юлія, Олександр, пошта для мертвих, Максим, тітка Ліда, міста які нас памятають, еротичний підтекст, листи, Покровськ, стара липа, память, війна, українська проза, кохання, Ніна Петрівна, конверт, чорний гумор, архів, доросла любов | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar