Частина І. Окупація з хорошими манерами

Коли нові люди спустилися на Карат-9, вони не пахли війною.

Це, як не дивно, одразу насторожувало значно сильніше.

Військові пахнуть просто й чесно: паливом, потом, озоном після стрільби, мастилом і тією неприємною різкістю, яку люди носять на собі, коли вже вирішили, що вони — дорослі, а отже, можуть убивати заради стабільності. У гарнізону «Тірекс» був саме такий запах. У ньому не було елегантності, не було навіть особливої фантазії. Лише тупа, дисциплінована загроза, що намагалася прикинутися цивілізацією.

Ті, хто прибули тепер, пахли інакше.

Вони пахли фільтрами повітря, стерильними рукавичками, упакованими біоматеріалами, дорогим пластиком, медичним спиртом, сухим папером документів і дуже акуратно вичесаною брехнею. Якщо військові приходять і кажуть: «Ми тут, бо маємо гармати», то ці люди з’являються й говорять: «Ми тут, бо маємо наміри допомогти». Результат часто однаковий. Просто в другому випадку твоя могила в підсумку пахне гуманітарним протоколом.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-probacha-vdruge-b456011?c=5058642