Частина ІІ. Серцевинний приплив не любить, коли в нього тицяють приладами

На Карат-9 було два види тиші.

Перша — та, яку люди зазвичай називають спокоєм, коли нічого не вибухає, не кричить і не падає тобі на голову з орбіти. Ця тиша подобалася цивілізаціям із хорошими меблями, нормами, протоколами і впевненістю, що світ, якщо дати йому достатньо інструкцій, зрештою теж сяде рівно й перестане виділяти небезпечну самостійність.

Друга тиша була місцевою.

У ній усе жило, стежило, дихало, пам’ятало й вирішувало, наскільки близько ти можеш підійти, перш ніж перетворишся з гостя на проблему. Саме така тиша стояла над північним рукавом уранці після другої зустрічі з «Евридікою». Молодші сигнальники мовчали в кронах так зосереджено, ніби сам ліс затамував подих. Вода в нижніх кишенях була надто спокійною. Навіть серцевинний приплив під землею не пульсував звичним глухим ритмом — лише зрідка віддавав у корені короткими, дратівливими поштовхами, як щось живе, що вже відчуло чужу техніку й поки ще стримується не розірвати її одразу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-probacha-vdruge-b456011?c=5060554