Частина VІ. Розкол у клані, або чому не всі хочуть терпіти людей навіть у корисній версії

Розкол ніколи не починається з великої промови.

Не буває так, що весь клан раптом збирається під красивим кореневим склепінням, хтось б’є кігтем у центральну мітку й урочисто оголошує: від сьогодні ми поділені, будь ласка, займіть свої місця ліворуч і праворуч, не забудьте взяти особисті образи та невисловлену ненависть. Ні. Розкол завжди починається дрібніше. З того, що хтось надто довго дивиться на тебе не як на виняток, а як на симптом. З того, що молодший, який учора ще приносив тобі воду без страху, сьогодні ставить її трохи далі від руки. З того, що носійка пам’яті, котра досі кивала тобі сухо й терпляче, тепер затримує погляд на мітці на твоєму зап’ясті так, ніби рахує, скільки саме лиха вже встигло пройти через цей маленький темний знак у шкіру її світу.

Карат-9 умів розколюватися тихо.

Після повернення Марка це стало особливо відчутно.

Він стояв під окремим нейтральним навісом на краю зовнішнього плато, ніби погано прибитий шматок людського минулого, який чомусь вирішили не викидати одразу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-probacha-vdruge-b456011?c=5064421