Частина VІІ. Наука знову лізе куди не треба, і планета знову дуже неввічливо реагує

Наука завжди стверджувала, що не має поганих намірів.

У неї були гіпотези, методики, протоколи безпеки, контрольні групи й дивовижна здатність називати чужий біль «перспективним масивом даних». Військові принаймні чесно приходили зі зброєю. Наука ж часто приносила стерильний контейнер, усміхалася, запевняла, що вилучить лише крихітний зразок, а потім дуже дивувалася, коли організм, цивілізація або ціла планета не вважали ампутацію формою взаємовигідного контакту.

Карат-9 уже мав із людською наукою короткі, але надзвичайно токсичні стосунки.

Першого разу люди пробурили ритуальні вузли, отруїли водні кишені й розбудили серцевинний приплив. Потім у звітах назвали це «непередбачуваною біогеологічною реакцією». Тобто планета мала нахабство не прочитати правила експерименту й відмовилася поводитися як слухняна культура в чашці Петрі.

Другого разу Том Рен тицьнув нейромембранним зондом у живу поверхню припливу. Йому прямо заборонили це робити, але наукова цікавість, як відомо, є тією формою людського збудження, яку суспільство чомусь не вважає приводом для примусового лікування.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-probacha-vdruge-b456011?c=5065389