Пролог. Миротворці, які пахнуть лабораторією і брехнею

Після падіння «Тірекса» Карат-9 не став спокійнішою планетою. Просто тепер її неспокій перестав бути людською проблемою в тому сенсі, до якого люди звикли. Більше не було сирен гарнізону, що вили так, ніби можна перекричати власну провину. Не гуркотіли транспортні платформи, які везли боєкомплект із гідністю похоронної процесії, тільки значно тупішої. Не пахло антисептиком у тих коридорах, де ще вчора кров називали технічним наслідком складного контакту з ворожим біосередовищем. Людська база згоріла, просіла, поросла світними коренями й стала дуже переконливим архітектурним аргументом на користь старої істини: якщо приходиш у чужий дім із буром, гарматами й самовпевненістю, дім рано чи пізно відповість.

Планета не святкувала.

Це, мабуть, і було найобразливішим для людської цивілізації. Карат-9 не зупинився, не підвісив у небо меморіальні прапори, не влаштував церемонію перемоги над колонізаторами з промовами й переглядом найкращих моментів штурму. Він просто жив далі. Кореневі системи затягували старі розриви ґрунту.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-probacha-vdruge-b456011?c=5058642