Полювання на дипломатів, які забули, що здобич теж веде протокол

Кайрен Ост утратив командування фрегатом о другій годині сімнадцять хвилин за орбітальним часом.

О другій дев’ятнадцять він оголосив, що командування тимчасово призупинене внаслідок незаконного заколоту.

О другій двадцять дві наказав заарештувати всіх офіцерів, які виконали його попередній наказ про арешт інших офіцерів.

О другій двадцять шість система повідомила, що через конфлікт повноважень жодна зі сторін не має достатнього рівня доступу для відкриття камер утримання.

О другій тридцять Ост назвав це саботажем.

О другій тридцять одна коріння, яке вже проросло крізь три палуби фрегата, сформувало на стіні слово:

Підозріло.

Це було одне із восьми людських слів, які знав Саїр.

П’ять інших були лайливими.

Дев’яте слово планета вивчила самостійно.

Здобич.

Воно з’явилося під першим.

Ост наказав стерти напис.

Технік із плазмовим різаком наблизився до стіни, побачив, як тонкий корінець повільно обвиває його черевик, і оголосив, що обладнання потребує позапланового калібрування в іншому відсіку.

Інший технік сказав, що може виконати наказ.

Коріння показало йому обличчя чотирьох медиків, яких планували принести в жертву під час гуманітарної провокації.

Технік поклав інструмент на підлогу.

— Це психологічний тиск, — сказав Ост.

Коріння дописало:

Так.

Людство століттями переконувало чужі світи, що будь-який примус може бути законним, якщо його супроводжує правильна печатка. Карат-9 засвоїв принцип, відкинув печатку й залишив примус.

Навчання виявилося швидким.

Можливо, надто швидким.

На поверхні Рея стояла босоніж біля молодого дерева Саїра й слухала, як крізь коріння до неї приходить чужий страх.

Не один.

Сотні.

Офіцери фрегата боялися, що Ост знищить записи.

Охоронці боялися, що їх використають як останній аргумент.

Юристи боялися відкритих каналів.

Дипломати боялися ґрунту.

Техніки — рослин, які читали службове листування.

Кайрен Ост боявся не смерті.

Він боявся втратити право називати те, що сталося.

Цей запах планета відчувала найкраще.

Після суду ґрунту Карат-9 уже не просто зберігав наміри. Він навчився прокладати до них стежки. Тепер кожен прихований наказ на фрегаті був для коріння теплим слідом. Кожна стерта команда лишала аромат паніки. Кожна спроба переписати журнал ставала яскравішою, ніж оригінальний запис.

Планета полювала.

Не на тіла.

Поки що.

Лада сиділа на землі поруч із Реєю, притиснувши обидві долоні до кореневої мембрани. Її очі були заплющені, бурштинові мітки світилися вздовж шиї й рук. Після ритуалу трьох сердець вона могла відчути чужі спогади раніше, ніж вони набували форми.

Провідниця стояла навпроти дерева.

Нерухома.

Її нові мітки — чорна, золота й біла — сходилися біля серця. Через вузол Рея відчувала кожен удар.

Сильний.

Повільний.

Але під ним рухався інший ритм.

Глибший.

Карат-9 готувався не чекати, доки дипломати самі спустяться на суд.

— Він активував протокол очищення, — сказала Лада.

Рея повернулася.

— Який саме?

— Не знаю. Назва захована за військовою міткою.

Марк працював біля польової консолі. Його пальці рухалися так швидко, що екран не встигав закривати вікна доступу.

— Знаю я, — сказав він. — «Нульовий архів».

Крелл, який тримав паперову копію наказів Оста, зблід.

— Цей протокол не повинен існувати.

— Дуже заспокійлива фраза, — сказала Рея. — Особливо від людини, яка зазвичай допомагала неіснуючим протоколам набувати законної сили.

— Я не писав цей.

— Тоді хто?

Крелл перегорнув аркуш.

— Юридичний директорат оборонних місій. У разі захоплення стратегічних даних автономною системою командування може знищити всі носії, журнали, персональні пам’ятні імпланти й корабельний архів.

— Персональні імпланти? — запитала Лісандра.

Вона стояла трохи осторонь.

Після свідчення ґрунту темна лінія в її відкритій спіралі залишалася чіткою. Зрада не зникла. Правильні рішення після неї теж.

— У кожного офіцера фрегата є службовий пам’ятний модуль, — пояснив Марк. — Він записує ключові команди, біометрію, стресові реакції. Якщо Ост активує очищення, система випалить модулі.

— Люди помруть? — запитала Лада.

— Не всі. Частина втратить пам’ять. Частина отримає пошкодження мозку. Люди з модифікованими імплантами можуть не пережити процедуру.

Рея дивилася на холодну точку фрегата в небі.

— Він готовий спалити пам’ять у головах власного екіпажу, щоб не залишити докази.

Крелл сумно всміхнувся.

— Коли людина каже, що захищає інституцію, перевірте, кого вона вже записала у витратні матеріали.

Провідниця відповіла низьким звуком.

Лада переклала:

— Планета може втримати записи.

— А людей?

Провідниця мовчала.

Цього разу відповідь прийшла через спільний ритм.

Не всіх.

Карат-9 міг проникнути в електронні системи, пам’ять, метал, навіть орбітальну конструкцію. Але відстань мала значення. Коріння на фрегаті було тонким, вирощеним із залишкових частинок ґрунту на черевиках, контейнерах і людських тілах. Воно могло слухати.

Могло показувати.

Могло лякати.

Не могло втримати вибух пам’ятних модулів у сотнях голів.

— Потрібно піднятися на фрегат, — сказала Рея.

— Ні, — відповіли Лада й Лісандра одночасно.

Рея глянула на них.

— Дивовижно. Наш союз нарешті виробив спільну політичну позицію.

— Не ти, — сказала Лісандра. — Я.

Рея повільно схрестила руки.

— Ти щойно завершила суд, на якому ґрунт підтвердив, що передавала Раді дані про клан.

— Саме тому я можу пройти системи Оста.

— Або відкрити йому шлях назад.

Темна лінія в спіралі Лісандри потемніла.

Боляче.

Правдиво.

— Так, — сказала вона. — Це теж можливо.

Лада відкрила очі.

— Її старий дипломатичний ключ не відкликано повністю. Частина фрегата досі вважає Лісандру представницею Ради.

— Чому? — запитав Марк.

— Тому що відкликати повноваження в усіх підсистемах дорожче, ніж оголосити людину зрадницею в новинах, — відповів Крелл. — Бюрократія завжди економить на технічній реалізації власної ненависті.

Лісандра підійшла до Реї.

Зупинилася.

Не торкнулася.

Рея знала цей жест.

Пауза, де колишня дипломатка більше не забирала рішення.

— Я можу дістатися командного відсіку, — сказала Лісандра. — Вимкнути «Нульовий архів». Відкрити корабельні канали для планети.

— І якщо Ост тебе впізнає?

— Упізнає.

— Заарештує.

— Спробує.

— Уб’є.

Лісандра ледь усміхнулася.

— Це прозвучало майже особисто.

— Не перетворюй загрозу смерті на флірт.

— Я роками перетворювала загрози війни на спільні заяви. Звичка важко помирає.

Рея підійшла ближче.

Тепер їх розділяв один подих.

— Ти не підеш сама.

— Я й не пропонувала.

— Хто з тобою?

Лісандра подивилася на Марка.

— Він знає військові системи.

Марк кивнув.

— І вже двічі зраджував людське командування. Маю релевантний досвід.

— Крелл, — продовжила Лісандра. — Для юридичних замків.

— Я колишній юрист.

— Саме тому замки не зрозуміють, що ти змінився.

Крелл зітхнув.

— Моя реабілітація стає дедалі менш відмінною від старої роботи.

— Я піду, — сказала Рея.

Провідниця поклала долоню їй на груди.

Не силою.

Зупиняючи через зв’язок.

Серце влади.

Лада торкнулася її спини.

Серце пам’яті.

Рея відчула їхню відповідь раніше, ніж слова.

Вона була потрібна на поверхні.

Карат-9 готував полювання. Без серця межі воно могло перестати розрізняти втечу, страх і злочин.

— Ти маєш лишитися, — сказала Лада. — Якщо планета почне затягувати всіх дипломатів у пам’ять, ти повинна визначити, кому дати шлях назад.

— А Лісандра?

— Вона тримає шлях для нас, — відповіла провідниця людською мовою. — Тепер ми тримаємо для неї.

Лісандра глянула на місцеву правительку.

У її погляді змішалися подяка й страх.

— Це довіра?

Провідниця відповіла.

Лада переклала:

— Ні. Це перевірка, яку ти сама попросила, коли не пішла після вироку.

— Значно романтичніше.

Рея взяла Лісандру за зап’ясток.

— Повернешся.

— Постараюся.

— Ні.

— Реє…

— Не «постараєшся». Повернешся. Живою. З Марком, Креллом і людьми, яких Ост записав у витрати.

— Це наказ?

— Ні.

Рея нахилилася ближче.

— Це умова, за якої я колись, можливо, знову дозволю тобі називати наші розмови переговорами.

Золота лінія в мітці Лісандри спалахнула.

— Жорстокий стимул.

— У тебе складні потреби.

Провідниця наблизилася з іншого боку, вдихнула запах біля шиї Лісандри й торкнулася темної лінії кігтем.

Лада поклала руку їй на плече.

Чотири жінки знову опинилися близько.

Не так, як раніше.

Між ними тепер була зрада.

Вона мала власний запах, пам’ять і місце.

Але поруч лишалися бажання, обов’язок і щось схоже на любов, яка вже перестала вимагати чистоти.

Лісандра торкнулася губами чола Реї.

Не просила більшого.

Рея поклала долоню їй на талію.

На мить притримала.

Потім відпустила.

— Іди.

— Це найкоротша промова у твоєму житті.

— Повернися — отримаєш довшу.

— Тепер я точно мотивована.

Піднятися на фрегат можна було лише одним із двох способів.

Перший — на людському транспортному модулі, який фрегат відразу перехопив би.

Другий — на місцевій орбітальній істоті, яка не була кораблем, не мала сертифіката льотної придатності й вважала вакуум різновидом дуже сухого неба.

Марк обрав другий.

— Вона точно витримає? — запитав він, дивлячись на довге напівпрозоре тіло істоти.

Крилата форма лежала на кам’яній платформі біля старої бази. Її шість кінцівок були складені, мембрани мерехтіли сріблом, уздовж спини світилися органічні камери повітря.

Лада провела долонею по її голові.

— Вона підіймається до верхніх шарів атмосфери під час розмноження.

— Фрегат трохи вище.

— Для неї це питання запаху, а не висоти.

— Я люблю технічні характеристики, у яких одиницею вимірювання є запах.

Крелл оглянув органічну порожнину на спині істоти.

— Де ремені безпеки?

Провідниця відповіла.

— Вона каже, якщо ти випадаєш, значить, планета вирішила, що твоя професійна реабілітація завершена.

— Дуже мотивує триматися.

Лісандра сіла першою.

На ній був щільний темний костюм без знаків Ради. Відкрита спіраль на шиї залишалася видимою.

Марк закріпив технічний модуль.

Крелл узяв папку.

Рея глянула на неї.

— Ти серйозно береш папери у відкритий космос?

— Це список повноважень Оста й процедура примусового усунення.

— Ви збираєтеся перемогти його документом?

— Ні. Але мені буде приємно дивитися, як він дізнається, що його власна система має пункт про керівника, який становить загрозу екіпажу.

Марк сів позаду.

— Крилата істота має ім’я?

Лада передала запитання.

Провідниця видала короткий звук.

— Її ім’я означає «та, що ковтає блискавку й відкладає яйця в грозових хмарах».

Марк подумав.

— Назву її Гроза.

Істота повернула голову й клацнула зубами біля його ноги.

— Їй не подобається.

— Вона розуміє?

— Сарказм — уже так.

— Уся планета швидко опановує найгірше.

Рея підійшла до Лісандри востаннє.

Доторкнулася до її мітки.

Спіраль відповіла теплом.

— Якщо відчуєш, що втрачаєш шлях…

— Назву твоє ім’я.

— Моє справжнє ім’я чи дипломатичне визначення «емоційно нестабільна контактна посередниця»?

— Друге довше. У кризі незручно.

Лісандра всміхнулася.

— Реє.

— Так?

— Я не прошу пробачення.

— Добре.

— Але хочу, щоб ти знала: якби могла повернутися до першої вечері, я не передала б жодного слова.

— Ти не можеш повернутися.

— Знаю.

— Тому повернися звідти.

Рея торкнулася її губ своїми.

Коротко.

Без обіцянки.

Провідниця видала тихий звук.

Лада переклала:

— Вона каже, місія ще не почалася, а людські ритуали прощання вже створюють затримку.

— Ревнує? — запитала Лісандра.

— Ні, — сказала Рея. — Вона просто хоче мати останнє слово.

Провідниця притягнула Лісандру до себе й залишила запахову мітку біля вуха.

— Що це?

— Здобич, яку не дозволено їсти іншим, — сказала Лада.

Лісандра підняла брову.

— Це романтичне?

— Для Карат-9 — майже заручини.

Провідниця різко відповіла.

Лада засміялася.

— Ні. Вона каже, я переклала надто вільно.

— Наскільки?

— Це означає: «Повернися, бо я ще не вирішила, що з тобою робити».

— Значно чесніше.

Крилата істота піднялася.

Мембрани розгорнулися.

Повітря загуділо.

За кілька секунд Лісандра, Марк і Крелл уже летіли вгору — до фрегата, де люди намагалися спалити власну пам’ять раніше, ніж вона встигне свідчити.

Поки вони підіймалися, Карат-9 розпочав протокол полювання.

Він не мав номера.

Не мав печатки.

Не мав вступної частини про повагу до всіх сторін.

Зате мав три правила.

Перше: кожна істота отримує попередження.

Друге: кожна істота має шлях зупинитися.

Третє: той, хто після попередження продовжує шкоду, сам обирає статус здобичі.

Рея відчула правила через ґрунт.

Вони були простими.

Саме тому небезпечними.

Прості моральні системи легко перетворювали складних істот на зручні категорії.

Її серце було межею.

Вона мала додати четверте правило.

— Ніхто не стає здобиччю лише через страх, — сказала Рея.

Провідниця стояла навпроти.

— Страх веде до шкоди, — переклала Лада її відповідь.

— Іноді.

— Часто.

— Але не завжди.

Рея торкнулася дерева Саїра.

— Він боявся високої води. Це не зробило його ворогом річки.

Планета слухала.

Коріння під ногами ворухнулося.

— Додай вибір, — сказала Рея. — Не запах страху. Дію після нього.

Серце провідниці вдарило.

Лада передала пам’ять.

Карат-9 показав охоронця на фрегаті.

Він боявся коріння.

Мав наказ спалити пагін.

Поклав зброю.

Не здобич.

Інший охоронець боявся втратити посаду.

Видалив журнал убивств.

Продовжив.

Здобич.

Планета прийняла.

Четверте правило сформувалося:

Страх не є провиною. Вибір після страху — доказ.

Крелл, якби був поруч, напевно попросив би додати сім уточнень, три винятки й визначення поняття «вибір».

Саме тому його не було поруч.

Іноді право потребувало юристів.

Іноді — короткої відсутності юристів, щоб устигнути народитися.

Коріння на фрегаті розділилося.

Перед людьми, які відмовлялися виконувати наказ Оста, відкривалися чисті коридори.

Перед тими, хто видаляв дані, двері повертали до знищених записів.

Перед офіцерами, які знали про «Нульовий архів», але мовчали, стіни показували обличчя підлеглих, чиї пам’ятні імпланти мали вигоріти.

Полювання вело протокол.

Не лише хто втік.

Хто зупинився.

Хто повернувся.

Хто попередив інших.

Хто зачинив двері.

Хто відкрив.

Карат-9 більше не хотів лише помсти.

Він хотів точності.

Це робило його страшнішим.

І, можливо, справедливішим.

Рея не була впевнена, чи два слова можуть стояти поруч.

Жива планета не потребувала її впевненості.

Лише межі.

Крилата істота дісталася фрегата за двадцять сім хвилин.

Вона не стикувалася.

Вчепилася кігтями в зовнішній корпус, знайшла технічний шлюз і вкусила його.

Марк подивився на метал, що деформувався під органічними щелепами.

— Людські кораблі проходять сертифікацію на зіткнення з астероїдами.

— А з ображеними самицями Карат-9? — запитала Лісандра.

— Такого стандарту немає.

— Тепер буде.

Шлюз відкрився після того, як Крелл використав старий аварійний код.

— Звідки в тебе доступ? — запитав Марк.

— Я допомагав створювати правовий режим фрегатів Ради.

— Ти залишив собі прихований ключ?

— Це називалося резервним каналом юридичного нагляду.

— Тобто так.

— Тоді я вважав це відповідальністю.

— А тепер?

— Тепер корисним злочином.

Вони ввійшли до технічного коридору.

Коріння вже було всюди.

Тонке.

Сріблясте.

Воно проростало з вентиляційних решіток, стиків металу, мокрих слідів на підлозі. На стінах світилися мітки.

Знав.

Не знав.

Зупинився.

Продовжив.

Планета перетворювала корабель на живу справу.

Лісандра торкнулася першої мітки.

Відчула пам’ять.

Молодий оператор отримав наказ активувати «Нульовий архів». Прочитав технічні наслідки. Відмовився.

Його заарештували.

— Де він? — запитала вона.

Корінь показав напрямок.

— Ізоляційний сектор, — сказав Марк. — На два рівні нижче.

— Спершу командний відсік.

— Якщо Ост активує протокол, ув’язнені постраждають першими.

Лісандра зупинилася.

Раніше вона б обрала центр управління.

Зупинити загальну загрозу.

Прийнятна логіка.

Правильна.

І саме з таких правильних рішень іноді виростали тіла конкретних людей, яких не встигли врятувати.

— Відкриваємо сектор, — сказала вона.

Марк глянув на час.

— До активації дев’ятнадцять хвилин.

— Скільки ув’язнених?

Коріння показало двадцять три світні мітки.

— Відкриваємо.

Крелл кивнув.

— Ось різниця між дорогою до командного відсіку й шляхом, який тримає людина.

Вони спустилися.

Двері ізоляційного сектора мали військовий замок.

Марк зламав перший рівень.

Крелл відкрив юридичний.

Лісандра приклала старий дипломатичний ключ.

Система відповіла:

— Доступ представниці Лісандри Вейл обмежено у зв’язку з можливою когнітивною залежністю від ворожої біосистеми.

— Це образливо, — сказала вона.

— Але двері не відчинилися, — відповів Марк.

Лісандра торкнулася кореня.

— Допоможеш?

Коріння обвило замок.

Система повторила попередження.

Корінь увійшов усередину.

— Виявлено несертифікований біологічний ключ.

— Нарешті, — сказала Лісандра, — мій новий статус має практичну функцію.

Двері відчинилися.

У камерах сиділи офіцери, техніки, двоє медиків і Наева Сорн.

— Ти повернулася на фрегат? — запитала етична експертка.

— Маю слабкість до поганих професійних рішень.

— Ост активує очищення.

— Знаємо.

— Він заблокував командний відсік. Усередині шість відданих йому офіцерів.

Марк відкрив камери.

— Усі можуть іти?

Наева глянула на коріння.

— Воно випустить?

На підлозі з’явилися стежки.

Перед більшістю — світлі.

Перед одним чоловіком — темна.

Він був заступником командира безпеки.

— Чому моя закрита? — запитав.

Коріння показало, як він наказує стерти записи гуманітарного конвою.

— Я виконував процедуру захисту даних.

Стежка не відкрилася.

— Ми не можемо залишити його, — сказала Лісандра.

Марк подивився на час.

— Чотирнадцять хвилин.

— Він теж має пам’ятний імплант.

— І знав, що робить.

— Це не означає, що ми дозволимо Осту спалити йому мозок.

Коріння потемніло.

Планета не погоджувалася.

Лісандра стала перед закритою стежкою.

— Якщо ми заберемо його, це не прощення.

Корінь ворухнувся.

— Не виправдання.

Тиша.

— Лише відмова дозволити іншому злочинцеві знищити свідка.

Темна стежка стала сірою.

Відкрилася вузько.

Чоловік вийшов.

— Дякую.

Лісандра подивилася на нього.

— Не мені. І не думайте, що це закінчилося.

— Ви мені погрожуєте?

— Ні. Попереджаю, що ґрунт на поверхні має кращу пам’ять, ніж ваш адвокат.

Крелл підняв руку.

— Як колишній адвокат підтверджую.

Усі рушили до аварійного відсіку, де можна було відключити пам’ятні модулі від центрального імпульсу.

Марк працював із системою.

— Потрібно вручну розірвати три канали.

— Скільки часу?

— Дев’ять хвилин.

— Встигнемо?

— Якщо ніхто не стрілятиме.

У коридорі пролунали кроки.

— Отже, ні, — сказала Лісандра.

Шестеро охоронців Оста з’явилися біля входу.

Зброя піднята.

Командир наказав:

— Лісандро Вейл, ви заарештовані за диверсію, сприяння ворожій системі та викрадення військових ув’язнених.

— Вони вже були викрадені Остом.

— Складіть зброю.

Лісандра показала порожні руки.

— У мене немає.

— Відійдіть від консолі.

Марк продовжував працювати.

Охоронець прицілився в нього.

Коріння під ногами стрільця сформувало мітку:

Попередження.

Він глянув.

— Не реагувати на біологічні прояви.

Підняв зброю.

Корінь обвив ствол.

— Останнє попередження, — сказала Лісандра.

— Ви не командуєте.

— Я й не командую. Перекладаю.

Охоронець вистрілив.

Промінь пішов у стелю.

Коріння відкинуло зброю.

Другий стрілець опустив свою.

Світла стежка відкрилася за його спиною.

Він відступив.

Третя охоронниця вагалася.

Командир крикнув:

— Виконувати наказ!

Вона глянула на Марка.

На двадцять три людини.

На коріння.

Склала зброю.

Ще одна світла стежка.

Командир вистрілив у неї.

Лісандра встигла штовхнути жінку.

Промінь обпалив їй бік.

Біль був гострим.

Вона впала.

Коріння змінило колір.

На поверхні Рея відчула удар.

Не фізичний.

Через спіраль.

Лісандра.

Біль.

Кров.

Провідниця загарчала.

Джунглі відповіли.

— Не вбивай, — сказала Рея.

Планета вже бачила командира як здобич.

— Попередження було, — відповіла Лада.

— Так. Але Лісандра жива.

— Поки.

— Дай їй вибір.

Через зв’язок Рея потягнулася до відкритої спіралі.

Лісандра лежала на підлозі фрегата.

Чула її.

Не словами.

Теплом.

Тримай шлях.

Лісандра підвелася на лікті.

Командир охорони знову прицілився.

Коріння обвило його ноги.

Цього разу не просто втримало.

Стягнуло до підлоги.

Зброя впала.

Марк завершив перший канал.

— Сім хвилин!

Лісандра притиснула руку до обпеченого боку.

— Працюй.

— Тобі потрібен медик.

— Після.

Крелл став біля командира.

— Вас щойно офіційно попередили живою планетою, колишньою посолкою та власними колегами.

— Відійдіть.

— Я хочу зафіксувати: ви продовжили.

— Я виконував наказ.

— Це вже записано.

Коріння сформувало біля його обличчя слово:

Здобич.

Командир зблід.

— Що воно зробить?

Крелл подивився на Лісандру.

— Залежить від наступного вибору.

— Я лежу зв’язаний!

— У вас досі є рот. Для дипломатів цього зазвичай достатньо, щоб завдати катастрофічної шкоди або почати виправлення.

Командир мовчав.

Другий канал відключено.

До протоколу залишалося чотири хвилини.

— Скажіть код аварійного скасування, — сказала Лісандра.

— Я не знаю.

Коріння показало його пам’ять.

Код він знав.

— Не змушуйте планету читати вголос, — сказав Крелл. — Вона має поганий акцент і чудову доказову базу.

Командир стиснув щелепи.

Лісандра наблизилася.

Кров просочувала костюм.

— Ост знищить ваш імплант разом з іншими.

— Він не активує протокол, поки ми тут.

Марк глянув на таймер.

— Три хвилини двадцять секунд. Ваш оптимізм застарів.

— Код, — сказала Лісандра.

Командир заплющив очі.

— Сім-альфа-дев’ять-клинок-нуль.

Марк увів.

Третій канал розірвався.

Таймер зупинився на двох хвилинах сорока трьох секундах.

У відсіку стало тихо.

Двадцять три людини зберегли пам’ять.

Командир охорони почав плакати.

Не від каяття.

Від усвідомлення, що Ост справді збирався спалити і його.

Іноді моральне прозріння починалося не з чужого болю, а з дуже особистої зради.

Планета не була надто вибагливою до першого кроку.

Лише до наступних.

Ост дізнався про скасування «Нульового архіву» одразу.

Він заблокував командний відсік і активував протокол останнього суверенного рішення.

— Що це? — запитала Лісандра.

Крелл зблід вдруге за годину.

— Він може передати управління озброєнням безпосередньо собі, якщо вважає командний склад скомпрометованим.

Марк відкрив схему.

— Вісімдесят чотири ракетні шахти.

— Ціль?

Екран показав координати.

Долина суду.

Дерево Саїра.

«Поріг».

Три вузли серцевинного припливу.

— Він не збирається повернути контроль, — сказала Наева. — Хоче знищити докази разом із планетою.

— Фрегат не має достатньо зброї для всієї планети, — сказав Марк.

— Для контактної зони має.

Лісандра торкнулася мітки.

Рея відчула її.

Ракети.

Провідниця підняла голову.

У небі холодна точка фрегата змінила світіння.

Планета приготувалася.

Коріння під землею напружилося.

— Якщо Карат-9 ударить першим, — сказала Лада, — фрегат розпадеться.

— Люди на борту, — відповіла Рея.

— Планета бачить Оста як центр загрози.

— А корабель?

— Як продовження його наміру.

— Ні.

Рея поклала руки на груди провідниці.

— Розділи.

— Вони несуть його зброю.

— Не всі обрали стріляти.

— Корабель стріляє як одне тіло.

— Тоді ми маємо показати, що тіло може відмовитися від руки.

Лада торкнулася кореня.

Передала пам’ять офіцерів, які склали зброю.

Техніків, які відмовилися стирати записи.

Медиків.

Наеви.

Лісандри.

Маркa.

Крелла.

Провідниця вагалася.

Карат-9 відчував ракети.

Кожну шахту.

Кожен заряд.

Кожен ланцюг наказу.

— Полюй на протокол, — сказала Рея. — Не на корабель.

Планета відповіла гулом.

Що це означає?

— Знайди шлях наказу. Від Оста до системи. Розірви його.

— Коріння не має достатньої сили на орбіті, — сказала Лада.

— Має Лісандру.

Відкрита спіраль спалахнула.

На фрегаті Лісандра впала на коліна.

У голові прозвучав голос Реї.

Не словами.

Напрямком.

Вона зрозуміла.

— Мені потрібно до командного відсіку.

— Він заблокований, — сказав Марк.

— Я не маю входити фізично.

Вона поклала долоню на коріння.

— Планета використає мій старий ключ.

Крелл насупився.

— Твій дипломатичний сертифікат з’єднаний із системою повноважень Оста.

— Саме тому.

— Він може піти в обидва боки.

— Знаю.

— Ост отримає доступ до тебе. До мітки. Можливо, до вузла трьох сердець.

— Не повністю. Я зовні.

— Але тримаєш шлях.

Лісандра подивилася на нього.

— Тоді доведеться не відпускати.

Вона сіла біля стіни.

Марк під’єднав її службовий ключ.

Крелл відкрив юридичний канал.

Наева стала поруч.

— Що робити мені?

— Якщо я почну повторювати слова Оста, — сказала Лісандра, — бий.

— Фізично?

— Це найнадійніша етична процедура, яку ти проводила без контракту.

Наева кивнула.

Лісандра заплющила очі.

Коріння увійшло в її спіраль.

Вона опинилася в командному відсіку не тілом.

Пам’яттю.

Кайрен Ост стояв перед консоллю запуску. Шість офіцерів були поруч. Двоє налякані. Троє віддані. Один дивився на цілі й уже шкодував, але ще не зробив вибір.

— Лісандро, — сказав Ост.

Він відчув її.

— Ти не маєш бути тут.

— Як і коріння на вашій палубі. День сповнений розчарувань.

— Ти привела планету в військову систему.

— Ви привели військову систему до планети.

— Вона захоплює людський корабель.

— Ні. Показує людям ваш наказ.

На всіх екранах з’явилися цілі.

Поруч — очікувані жертви.

Людські медики.

Техніки.

Ерон.

Марк.

Крелл.

Наева.

Гольт.

Рея.

Лада.

Провідниця.

Місцевий молодняк.

Двадцять сім тисяч живих істот у зоні удару.

— Це прогноз, — сказав Ост.

— Це протокол.

— Я захищаю людство.

— Від свідків.

— Від сили, яка здатна проникати в пам’ять.

— Тому ви вирішили випалити пам’ять разом із людьми.

— Жертви неминучі.

Планета відчула слова.

Показала їх усім на фрегаті.

Кожен динамік повторив:

Жертви неминучі.

Один офіцер відійшов від консолі.

Світла стежка з’явилася за ним.

Ост глянув.

— Поверніться на місце.

Офіцер не повернувся.

— Це наказ.

— Ні, — сказав він. — Це ваш вирок для всіх нас.

Другий офіцер відключив свою панель.

Третій підняв зброю.

Коріння попередило.

Він вистрілив у першого.

Лісандра відчула, як планета класифікує.

Попередження.

Вибір.

Здобич.

Корінь вирвав зброю.

Офіцера притиснуло до стіни.

Не вбило.

Ост натиснув кнопку запуску.

Система відповіла:

— Потрібне підтвердження трьох незалежних офіцерів.

— Підтверджуйте.

Ніхто не рухався.

Ост активував аварійне повноваження.

— Командування скомпрометоване. Передати єдиний контроль.

Крелл увійшов у канал через сертифікат.

Його голос пролунав у системі:

— Заперечення.

Ост завмер.

— Ви не маєте статусу.

— А ви не маєте незалежного етичного підтвердження застосування зброї проти цивільної контактної зони.

— Надзвичайний протокол не потребує.

— Потребує, якщо командир особисто зазначений у відкритому розслідуванні як можливий організатор злочину.

— Розслідування планети не визнається.

— Я говорю про людські цивільні суди. Після сьогоднішньої трансляції їх уже сімнадцять.

На екрані з’явилися запити на арешт Оста.

Колоніальні суди.

Незалежні системи.

Навіть два світи, де юридичний директорат раніше застосовував «стабілізаційні» моделі.

— Це не має сили на фрегаті Ради, — сказав Ост.

Крелл відповів:

— Має достатньо сили, щоб система не визнала вас незалежним командиром.

Запуск заблокувався.

Ост закричав.

Вдарив по консолі.

— Я є спеціальним представником!

Коріння на стіні сформувало:

Був.

— Ви не можете забрати мій статус!

Можеш.

— Це граматично неправильно!

Коріння виправило:

Можемо.

Навіть у кульмінаційний момент планета продовжувала вивчати мову.

Лісандра ледь не засміялася.

Ост побачив.

— Ти думаєш, вони прийняли тебе?

— Ні.

— Вони використали твій доступ.

— Так.

— Ти зрадила людей заради істот, які не довіряють тобі.

— Так.

— І вважаєш це любов’ю?

Удар був точним.

Лісандра відчула темну лінію в спіралі.

Зраду.

Страх бути лише інструментом.

Бажання повернутися до Реї не тому, що заслужила, а тому, що не могла витримати відсутності.

Ост відчув слабкість.

— Я можу повернути тобі статус.

— Не хочу.

— Кар’єру.

— Уже не вміститься.

— Місце серед людей.

— Я досі людина.

— Вони так не думають.

Лісандра побачила цивільні новини.

Її називали зараженою.

Проданою.

Біологічно залежною.

Зрадницею виду.

Планета показала це не як зброю Оста.

Як правду про людську реакцію.

Лісандра похитнулася.

На поверхні Рея відчула.

Тримай шлях.

Вона назвала ім’я:

— Лісандра.

У командному відсіку звук прийшов крізь коріння.

Ост теж почув.

Лісандра заплющила очі.

— Ось моє місце, — сказала вона.

— Біля неї?

— У виборі, який роблю без вашої печатки.

Вона торкнулася системи.

Відкрила всі журнали фрегата.

Не лише накази Оста.

Свої старі записи.

Оцінки клану.

Звіти про Рею.

Ладу.

Провідницю.

Власні маніпуляції.

Усе пішло у відкритий канал.

Ост зблід.

— Ти знищила себе.

— Ні.

Лісандра подивилася на темну лінію в мітці.

— Припинила редагування.

Система командування втратила останню підставу вважати її прихованим агентом. У неї більше не було таємниць, які Ост міг використати як важіль.

Відкрита спіраль стала гарячою.

Карат-9 отримав шлях до протоколу запуску.

Не до зброї.

До ланцюга наказу.

Коріння простежило кожну команду.

Кожне підтвердження.

Кожен ключ.

І розірвало зв’язок між Остом та ракетними шахтами.

На екранах з’явилося:

Командувач утратив право на дію після свідомого вибору знищити тих, кого зобов’язався захищати.

— Це не системне повідомлення, — сказав Ост.

Марк відповів через динамік:

— Тепер системне.

Ракетні шахти закрилися.

Фрегат перейшов у пасивний режим.

Ост стояв посеред командного відсіку без зброї, повноважень і можливості вимкнути трансляцію.

Здобич.

Але полювання ще не завершилося.

Бо протокол вимагав шлях зупинитися.

— Кайрене, — сказала Лісандра. — Віддайте наказ припинити блокаду. Передайте командування. Погодьтеся на арешт.

— Ніколи.

Коріння сформувало попередження.

— Це ваш останній шлях.

Ост витяг прихований пістолет.

Не для Лісандри.

Для консолі аварійного руйнування реактора.

— Якщо корабель захоплено, він не дістанеться ворогові.

Офіцери відступили.

— Ви вб’єте весь екіпаж, — сказала Лісандра.

— Людство відбудує.

— Людей?

— Інституцію.

Він натиснув.

Система не відповіла.

Крелл відкрив юридичне повідомлення:

— Аварійне руйнування реактора потребує підтвердження інженерної загрози.

— Я командувач!

— Були.

Коріння обвило руку Оста.

Він стріляв.

Один раз.

Другий.

Третій.

Кожен постріл записувався.

Попередження було.

Шлях був.

Він продовжив.

Карат-9 виніс класифікацію.

Здобич.

Підлога командного відсіку розкрилася.

Не фізично.

Пам’яттю.

Ост провалився у стежку, яку сам створював роками.

Він біг.

Не кораблем.

Не коридором.

Джунглями Карат-9, хоча його тіло досі стояло в командному відсіку, обвите корінням.

Попереду була стежка до посадкового модуля.

Ост бачив фрегат.

Безпечний.

Підконтрольний.

Рушив.

Стежка привела його до першого звіту про розумність місцевих.

Той лежав на землі.

Ост переступив.

Дорога повернула до гнізда, спаленого після його правової правки.

Читати далі:

https://booknet.ua/book/planeta-yaka-vchitsya-polyuvati-na-diplomatv-b456682