Пролог. Делегація миру, в якої під дипломатичними паспортами ховалися лопати

Карат-9 відчув корабель раніше, ніж орбітальні станції встигли присвоїти йому реєстраційний номер.

Спочатку над верхніми шарами атмосфери з’явилася ледь помітна вібрація — тонка, чужа, металева. Вона пройшла крізь хмари, торкнулася гірських хребтів, ковзнула по болотах із червоною водою й загубилася між коренями, де зберігалися спогади про перші людські бомби. Планета не мала вух у звичному сенсі. Їй вони й не були потрібні. Вона слухала ґрунтом, тиском, електричними змінами в корі та слабким присмаком страху, який живі істоти виділяли ще до того, як самі розуміли, що бояться.

Новий корабель ішов повільно.

Обережно.

Майже шанобливо.

Так рухаються люди, які вже двічі отримали по зубах, але досі переконані, що проблема була не в їхній поведінці, а в недостатньо якісній презентації.

У пам’яті Карат-9 ще жили уламки першої бази. Металеві кістки лежали під молодими папоротями, обплетені корінням і заселені дрібними хижаками, що навчилися спати в порожніх ракетних контейнерах.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-vchitsya-polyuvati-na-diplomatv-b456682?c=5070245