Частина ІІ. Архів, який росте під шкірою планети

Дощ на Карат-9 закінчився приблизно о третій годині місцевої ночі.

Принаймні так стверджували зовнішні сенсори контактної станції.

Усередині лабораторії він тривав.

Краплі повільно підіймалися з підлоги, проходили крізь герметичні стики стелі й зникали в темному металевому перекритті. Час від часу одна з них змінювала напрямок, зависала біля людського обличчя й тремтіла, наче намагалася згадати, кого саме повинна налякати.

Рея сиділа біля центральної консолі й стежила за такою краплею вже майже хвилину.

Крапля теж стежила за нею.

— Якщо вона заговорить голосом Лісандри, я подаю у відставку, — сказала Рея.

Марк, який лежав під розібраною панеллю контролю клімату, висунув голову.

— З якої посади?

— З усіх.

— Технічно ти представляєш простір між видами. Не впевнений, що простір прийме заяву.

— Тоді я знайду менш відповідальну роботу.

— Наприклад?

— Наглядатиму за вибухонебезпечними реакторами. У них хоча б немає родової пам’яті й політичних образ.

Крапля наблизилася до Реїного носа.

Вона махнула рукою.

Вода відлетіла до стіни, але не розбилася. Розтягнулася тонкою срібною ниткою, зібралася назад і зникла в вентиляційному отворі.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-shcho-pamyata-kozhen-bur-b457301?c=5083606