Частина ІХ. Серце грому, де брехня звучить голосніше

Корпоративний флот зупинився рівно за двадцять сім кілометрів від межі, яку Карат-9 позначив живою хмарою.

Це було достатньо далеко, щоб Еліан Восс міг заявити про повагу до суверенітету планети.

І достатньо близько, щоб його кораблі вже запускали сканери, розгортали ретранслятори й обережно просовували датчики туди, куди їм тричі сказали не лізти.

Людство взагалі мало дивовижний талант перетворювати слово «ні» на технічне завдання з пошуку обхідного маршруту.

Чотири кораблі «Меморіум Системз» зависли над зовнішньою орбітою. За офіційним описом це були науково-рятувальні судна з обладнанням для стабілізації архіву, медичними блоками, незалежними спостерігачами й експертами з культурної спадщини.

За даними Марка, кожне судно також мало дві батареї імпульсної зброї, автономні десантні модулі, систему придушення біологічного зв’язку та броньований центральний відсік, здатний пережити локальний орбітальний удар.

Мабуть, незалежним спостерігачам просто подобалося дивитися на культурну спадщину з-за дуже товстої броні.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-shcho-pamyata-kozhen-bur-b457301?c=5089627