Частина VІІІ. Предки теж помилялися, просто без пресслужби

Океан Карат-9 був надто спокійним для місця, під яким хтось установив незаконний пристрій, здатний записувати пам’ять живої планети й передавати її невідомому покупцеві.

Жодних хвиль.

Жодних хижих плавців над поверхнею.

Жодних блискавок, які б складалися в дуже зрозуміле попередження: «Не лізьте сюди, якщо вам подобається мати цілісний набір органів».

Лише світла вода, тонкий золотий туман і далекі острови, схожі на спини велетенських істот, які вирішили полежати нерухомо кілька мільйонів років.

Рея стояла на чорному березі й дивилася на океан із глибокою недовірою людини, яка вже знала: якщо Карат-9 поводиться спокійно, десь поруч готується катастрофа з дуже хорошим почуттям драматургії.

— Він мовчить, — сказала Лада.

Вона присіла біля води й торкнулася поверхні двома пальцями. Зелені лінії мітки на її зап’ясті спалахнули, але океан не показав ані мертвих, ані бурі, ані корпоративного логотипа, який можна було б одразу проколоти списом і закрити питання.

— Може, образився, — припустив Марк.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-shcho-pamyata-kozhen-bur-b457301?c=5088633