Предки теж помилялися, просто без пресслужби

Океан Карат-9 був надто спокійним для місця, під яким хтось установив незаконний пристрій, здатний записувати пам’ять живої планети й передавати її невідомому покупцеві.

Жодних хвиль.

Жодних хижих плавців над поверхнею.

Жодних блискавок, які б складалися в дуже зрозуміле попередження: «Не лізьте сюди, якщо вам подобається мати цілісний набір органів».

Лише світла вода, тонкий золотий туман і далекі острови, схожі на спини велетенських істот, які вирішили полежати нерухомо кілька мільйонів років.

Рея стояла на чорному березі й дивилася на океан із глибокою недовірою людини, яка вже знала: якщо Карат-9 поводиться спокійно, десь поруч готується катастрофа з дуже хорошим почуттям драматургії.

— Він мовчить, — сказала Лада.

Вона присіла біля води й торкнулася поверхні двома пальцями. Зелені лінії мітки на її зап’ясті спалахнули, але океан не показав ані мертвих, ані бурі, ані корпоративного логотипа, який можна було б одразу проколоти списом і закрити питання.

— Може, образився, — припустив Марк.

Він стояв трохи далі, оточений трьома контейнерами з обладнанням, кабелями, портативними передавачами й виразом людини, яка дуже старанно вдавала, що техніка дає їй відчуття контролю.

— За що? — запитала Рея.

— Ми щойно від’єднали центральний якір, переписали частину його захисної реакції, скинули стару орбітальну платформу в зорю й назвали це лікуванням.

— Справедливо. Люди теж не люблять, коли їм змінюють характер без письмової згоди.

Лада підвелася.

— Планета дала згоду настільки чітко, наскільки могла.

— Через образи, коріння й примусову групову терапію.

— У різних культур різні форми комунікації.

— У цієї культури кожна форма комунікації закінчується падінням під землю.

Провідниця, яка стояла за Реєю, торкнулася її плеча.

Не одразу.

Спершу зупинила долоню в повітрі.

Запитала поглядом.

Рея кивнула.

Після живої кімнати цей маленький ритуал став між ними природним. Провідниця, яка раніше вважала право торкатися частиною захисту, тепер щоразу залишала простір для відмови. Рея, яка раніше інстинктивно намагалася контролювати кожен рух усіх навколо, навчилася не перетворювати дозвіл на наказ.

Це не робило їх зрілими.

Лише трохи менш небезпечними одна для одної.

Кігтисті пальці лягли Реї на плече, повільно ковзнули до шиї й залишили теплу запахову мітку.

Спокій.

Поруч.

Не сама.

Лада спостерігала.

Рея відчула її ревнощі ще до того, як біологиня зробила крок ближче.

— Теж хочеш перевірити мій рівень стресу? — запитала Рея.

— Я бачу його без приладів.

— Це не відповідь.

Лада простягнула руку.

Рея усміхнулася й переплела з нею пальці.

Провідниця видала низький задоволений звук.

— Ви закінчили міжвидовий ранковий протокол? — запитав Марк.

— Заздриш? — сказала Рея.

— Я стою біля океану, під яким корпорація незаконно слухає нервову систему планети. Мої емоційні потреби зараз дуже скромні.

Ірра-Сен, молода представниця глибинного клану, нахилилася над одним із контейнерів.

— Ця машина боїться води?

— Вона захищена.

— Тоді чому ти тричі перевірив ущільнення?

— Бо захистили її люди.

Ірра-Сен кивнула.

— Розумно.

Марк глянув на Рею.

— Вона починає розуміти людські технології.

— Ні. Лише людську ненадійність.

Саар-Ін стояла на краю води окремо.

Після від’єднання центрального якоря її шрами більше не світилися. На світлі вони виглядали звичайними рубцями — численними, глибокими й старими. Без грому під шкірою очільниця глибинного клану здавалася менш надприродною.

І значно втомленішою.

Корону з живого коріння вона не носила.

Ірра-Сен несла її в окремому мішку, бо Саар-Ін відмовилася викинути символ влади, але ще не вирішила, чи може вдягти його знову.

Рея назвала це політичним перехідним періодом.

Марк — дуже складним способом відкласти рішення про головний убір.

Саар-Ін не оцінила жодної версії.

Вона торкнулася води.

Океан відповів слабкою хвилею.

— Пристрій там, — сказала вона. — Під старим шрамом.

— Яким шрамом? — запитала Рея.

Саар-Ін провела пальцем уздовж горизонту.

За кілька кілометрів від берега вода мала інший колір — темніший, майже синій. З висоти ця ділянка, мабуть, нагадувала довгу вигнуту лінію.

— Під час Першої Рани аркельський корабель упав в океан, — пояснила Лада, приймаючи образи через мітку. — Його ядро пробило поверхневий шар і залишило розлом. Глибинний клан вважав, що конструкцію поглинула планета.

— Але люди знайшли, — сказав Марк.

— Не лише знайшли. Використали як основу.

Він відкрив схему, яку зібрав зі слабкого сигналу. На голограмі з’явилася конструкція: людські металеві кільця оберталися навколо старого аркельського ядра. Від них у приплив ішли тонкі провідники. На зовнішньому корпусі залишався фрагмент емблеми.

Три білі дуги навколо чорної крапки.

Лада впізнала знак із пам’яті океану.

— «Меморіум Системз», — сказав Марк.

Рея повернулася.

— Знаєш їх?

— Корпорація працювала з нейронними архівами, моделями особистості, юридичними копіями свідомості. Офіційно — для збереження культурної спадщини й допомоги людям із дегенеративними хворобами пам’яті.

— Неофіційно?

— Військові симуляції, поведінкове прогнозування, допити без фізичної присутності підозрюваного.

— Як завжди. Спочатку допомога хворим, потім хтось обов’язково питає, чи можна змусити цифрову копію зізнаватися тисячу разів на день.

— Майже дослівно.

Саар-Ін подивилася на логотип.

— Вони зробили якір?

— Людську копію, — сказала Лада. — Можливо, не повну. Але досить складну, щоб слухати бурі.

— Навіщо?

Марк вивів список пакетів передачі.

Більшість були зашифровані. У відкритих заголовках повторювалися слова:

емоційна реконструкція;

колективна пам’ять;

відновлення особистості;

прогноз агресії;

комерційна модель.

Рея перечитала останній рядок.

— Вони хочуть продавати чужу травму за підпискою.

— Не обов’язково, — сказав Марк.

— Назви інше значення словосполучення «комерційна модель».

— Я намагався зберегти хоча б одну краплю оптимізму.

— Вилий. Тут вона забруднює воду.

Провідниця підійшла до голограми й оголила ікла.

Лада торкнулася її руки.

— Спершу треба зрозуміти, що саме вони записали.

Провідниця відповіла запахом:

Досить, що вкрали.

— Недостатньо, — сказала Рея. — Якщо просто знищимо пристрій, можемо втратити частину пам’яті планети або активувати аварійний сигнал.

Марк кивнув.

— Корпорації люблять аварійні сигнали. Вони називають їх захистом інтелектуальної власності.

Саар-Ін показала на океан.

— Як дістатися?

На це відповіла сама планета.

Пісок під ногами піднявся.

Із землі вийшли довгі білі корені, переплелися й утворили овальну конструкцію завдовжки близько восьми метрів. Її поверхня вкрилася прозорою мембраною. З боків відкрилися гнучкі плавці.

Марк відступив.

— Це човен?

Лада торкнулася білої оболонки.

— Жива транспортна капсула.

Рея оглянула вузький вхід.

— Скільки вміщує?

Провідниця показала шість пальців.

Марк перерахував групу.

— Нас семеро.

Саар-Ін подивилася на нього.

— Ти залишишся.

— Чому я?

— Машина слухається тебе.

— Саме тому я потрібен усередині.

Ірра-Сен показала на себе.

— Я залишуся.

Саар-Ін різко заперечила.

— Хтось має контролювати поверхневий передавач, — сказала Ірра-Сен. — Я знаю людську машину достатньо, щоб бити її лише після попередження.

Марк замислився.

— Це справді прогрес.

Ірра-Сен залишилася на березі з обладнанням і двома мисливцями. Решта увійшли до капсули.

Рея побачила внутрішній простір і зупинилася.

— Планета знову економить на особистому просторі.

Усередині не було сидінь.

Лише шість заглиблень у м’яких стінах, розташованих дуже близько. Капсула мала фіксувати пасажирів живими ременями, які виростали з оболонки й обгортали тіло.

Лада зайшла першою.

Провідниця — за нею.

Рея опинилася третьою й одразу зрозуміла, що планування місць провела або сама планета, або хтось із дуже специфічним почуттям гумору.

Їхні заглиблення розташовувалися поруч.

Лада посередині.

Знову.

— Це вже не випадковість, — сказала Рея.

Провідниця видала задоволений звук.

— Не заохочуй її, — сказала Лада.

— Я нічого не зробила.

Живий ремінь обгорнув Реїну талію, потім груди й стегна.

Вона глянула вниз.

— Це точно транспорт?

Лада прислухалася до капсули.

— Вона стабілізує тіло під час тиску.

— Могла б робити це менш особисто.

Провідницю ремені обгорнули інакше, підлаштовуючись під її анатомію. Один пройшов під грудною міткою, інший охопив стегна.

Рея відчула, як Лада дивиться.

Провідниця теж помітила.

— Нам потрібно буде знову обговорити межі, — сказала Рея.

Лада почервоніла.

— Я лише перевіряла, чи ремені не тиснуть на її мітку.

— Звичайно.

— Це медична увага.

— У тебе дуже тепла медична увага.

Провідниця простягнула руку до Лади.

Зупинилася.

Лада кивнула.

Кігтисті пальці торкнулися її коліна.

Рея відчула власні ревнощі й не стала приховувати.

— Мені теж потрібна медична перевірка.

Лада повернулася до неї.

— Де?

— Ще не вирішила.

Марк, який намагався закріпитися навпроти, голосно сказав:

— Нагадую, що ми прямуємо до незаконного підводного архіву.

— Саме тому не марнуємо останні спокійні хвилини, — відповіла Рея.

Саар-Ін сиділа біля виходу й дивилася на них з осудом.

— Поверхневі завжди торкаються перед небезпекою?

— Лише тих, кого можуть втратити, — сказала Лада.

Саар-Ін відвела погляд.

Її шрами не світилися, але Рея побачила, як стара торкається власного зап’ястя там, де колись проходив канал до матері.

У неї не було нікого, до кого можна було б простягнути руку.

Провідниця відчула це.

Запитала поглядом.

Саар-Ін спочатку не зрозуміла.

Провідниця простягнула вільну долоню.

Не як підлегла.

Не як суперниця.

Як родичка.

Саар-Ін довго дивилася.

Потім торкнулася кінчиками пальців.

Рея відчула, як Лада стискає її руку.

Марк удавав, що перевіряє показники капсули.

Ніхто не жартував.

Деякі дотики мали право існувати без супровідного сарказму.

Капсула закрилася.

Вода поглинула світло.

Спуск тривав двадцять хвилин.

Принаймні так стверджував Марків хронометр.

Для Реї — значно довше.

Жива капсула не мала вікон у людському сенсі. Її оболонка ставала прозорою там, де пасажир торкався стіни. Навколо пливли світні істоти: довгі стрічки з очима вздовж усього тіла, прозорі кулі, усередині яких рухалися маленькі хижаки, й велетенські створіння, схожі на квіти, що навчилися плавати й тепер дуже пишалися новим статусом.

Чим глибше вони опускалися, тим темнішим ставав океан.

Проте повної темряви не було.

Під водою тягнулися кореневі шляхи Карат-9. Вони світилися зеленим, золотим і срібним. Час від часу в них спалахували образи.

Обличчя.

Зорі.

Бурі.

Пам’ять тут не виходила назовні голосами. Вона текла, як кров у судинах.

Лада приклала долоню до оболонки.

Відчула мільйони дрібних спогадів: як істота вперше виринула на поверхню, як молодняк морського виду навчився ховатися в корінні, як аркельський корабель падав у воду й кип’ятив океан навколо.

Потім прийшов людський образ.

Темний підводний модуль.

Чотири дослідники.

Один із них сказав:

— Тут ніхто не побачить.

Лада відсмикнула руку.

Рея одразу повернулася.

— Що?

— Люди встановлювали пристрій після підписання договору про недоторканність.

— Ми це вже підозрювали.

— Вони знали, що планета розумна.

Марк нахилився вперед.

— Чула імена?

— Ні. Лише фрагмент.

— Спробуй ще раз.

Провідниця різко заперечила.

Рея теж.

— Не зараз, — сказала вона. — Ми ще не знаємо, як океанічна пам’ять впливає на твою мітку.

— Сигнал може зникнути.

— А ти можеш зникнути всередині сигналу.

Лада хотіла сперечатися.

Зупинилася.

Жива кімната навчила не плутати власну волю з автоматичною потребою довести, що вона здатна витримати більше.

— Добре, — сказала вона.

Рея торкнулася її долоні.

— Дякую.

— Не звикай.

Провідниця видала тихий звук.

— Вона каже, що це вже другий випадок розумного рішення за день, — переклала Лада.

— З її боку чи з мого?

— Не уточнила.

Капсула здригнулася.

Марк глянув на прилад.

— Нас сканують.

— Хто? — запитала Рея.

— Пристрій.

Навколо капсули з’явилися тонкі червоні промені. Вони проходили крізь оболонку, торкалися тіл і затримувалися на мітках.

Біля Марка система спалахнула білим.

Ідентифікація:

людина;

колишній військовий доступ;

рівень загрози — середній;

комерційна цінність пам’яті — низька.

Марк прочитав.

— Низька?

Рея глянула на нього.

— Тебе більше турбує останній рядок?

— Я пережив три катастрофи, зраду, смерть командирки, планетарний суд і повернення мертвих. Моя пам’ять має бути хоча б середньої цінності.

— Ринок не поважає особисту драму без правильної упаковки.

Система перейшла до Реї.

людина;

контактна представниця;

високий рівень міжвидових зв’язків;

комерційна цінність — висока.

— Вітаю, — сказав Марк. — Твоя травма преміальна.

— Завжди мріяла.

Ладу сканували довше.

носійка двох пам’ятей;

доступ до планетарного архіву;

потенційний живий інтерфейс;

комерційна цінність — критична.

Провідниця заревла.

Ремені капсули стиснули її сильніше.

— Спокійно, — сказала Лада.

Провідниця показала кігті червоному променю.

Система відсканувала її.

нелюдська командна особина;

біологічний доступ до кланових архівів;

емоційний зв’язок із живим інтерфейсом;

комерційна цінність — критична.

Рея відчула лють.

Не страх.

Не лише огиду.

Хтось перетворив їхні стосунки на рядок оцінки активу.

Лада.

Провідницю.

Їхній зв’язок.

Усе, що вони виборювали через довіру, межі й ризик утратити одна одну, корпоративна система прочитала як функцію доступу.

— Я розірву цей пристрій, — сказала Рея.

— Спершу скопіюємо дані, — відповів Марк.

— Потім розірву.

— Потім допоможу.

Саар-Ін отримала оцінку:

носійка спадкових каналів;

колишній доступ до аркельського якоря;

нестабільна після від’єднання;

комерційна цінність — середня.

Стара дивилася на текст.

— Вони вважають мене зламаною.

— Вони вважають тебе менш корисною, — сказала Лада.

— Це різне?

Рея відповіла:

— Для корпорації — майже ніколи.

Червоні промені зникли.

Перед капсулою відкрилася темна ущелина.

На її дні стояв пристрій.

Людські металеві кільця оберталися навколо уламка аркельського корабля. Від конструкції тягнулися кабелі, що входили в коріння планети. Над нею плавали десятки маленьких дронів.

Вони мали форму срібних масок.

Кожна маска носила людське обличчя.

Усміхнене.

Ввічливе.

Професійне.

— Пресслужба, — сказала Рея.

Марк збільшив зображення.

— Комунікаційні аватари.

— Я сказала те саме.

Одна маска підпливла до капсули.

Обличчя належало жінці середнього віку з ідеально спокійними рисами.

— Вітаємо авторизованих відвідувачів у дослідницькому вузлі «Спадщина-9», — сказала вона. — Проєкт створено для збереження унікальної культурної пам’яті Карат-9 на благо всіх розумних видів.

Рея усміхнулася.

— Я вже ненавиджу її.

— З метою вашої безпеки просимо не пошкоджувати обладнання, не вступати в контакт із незареєстрованими біологічними структурами та не оскаржувати корпоративне право на отримані дані.

Провідниця подивилася на Ладу.

— Вона питає, чи маска є зареєстрованою біологічною структурою, — переклала та.

— Ні.

Провідниця показала ікла.

— Тоді контакт можливий.

Маска продовжила:

— Ваш візит зафіксовано. У разі втручання в роботу вузла буде активовано протокол збереження активів.

Марк скривився.

— Саме цього я боявся.

— Що це означає?

— Найімовірніше, пристрій замкне дані, надішле повну копію та знищить локальне ядро.

— Разом із пам’яттю планети?

— Корпоративний протокол назве це мінімізацією ризику витоку.

— Звичайно.

Капсула зупинилася біля шлюзу.

Маска відкрила вхід.

— Ласкаво просимо до «Спадщини-9». Минуле належить усім.

Рея вийшла першою.

Вода не хлинула всередину комплексу. Навколо платформи діяло поле, що утримувало океан.

Вона подивилася на маску.

— Саме так зазвичай говорять ті, хто вже оформив минуле на себе.

Внутрішня частина вузла була сухою.

Надто чистою.

Білі стіни.

М’яке світло.

Панелі без подряпин.

Людська лабораторія лежала під океаном роками, але зберігала вигляд нового медичного центру, де вам дуже ввічливо пояснять, чому права на власний мозок більше не входять до стандартного пакета послуг.

У центральному коридорі висіли голографічні плакати.

«ПАМ’ЯТЬ НЕ ПОВИННА ПОМИРАТИ».

«ДОСВІД МИНУЛОГО — БЕЗПЕКА МАЙБУТНЬОГО».

«ЗБЕРІГАЄМО ГОЛОСИ ТИХ, КОГО ВЖЕ НЕМАЄ».

Під останнім дрібним шрифтом було написано:

«Компанія не гарантує повну відповідність реконструйованої особистості оригіналу й залишає за собою право адаптувати модель відповідно до дослідницьких, безпекових та комерційних потреб».

Рея показала Маркові.

— Вони можуть змінити мертвих для зручності клієнта.

— Так.

— І це законно?

— Десь — так.

Саар-Ін зупинилася перед плакатом.

— Вони змінюють предків?

Лада переклала дрібний текст.

Стара дивилася довго.

— Тоді люди не відрізняються від наших хранителів.

Старший із білими шрамами, який залишився на березі, цього не почув.

Але Рея подумала, що шкода.

Іноді правду варто доставляти безпосередньо в обличчя.

Маски супроводжували групу.

Кожна говорила одним голосом.

— «Спадщина-9» використовує етичні протоколи для захисту культурної цілісності.

— Проєкт поважає права місцевих біологічних систем.

— Дані збираються пасивно.

Під ногами коріння планети було проколоте десятками металевих голок.

Лада зупинилася.

— Пасивно?

Маска повернулася.

— Процедура не спричиняє доведеного незворотного пошкодження.

— А оборотне?

— Тимчасова емоційна активація є очікуваним побічним ефектом.

Рея торкнулася пістолета.

— Переклади людською.

Марк відповів:

— Вони викликали бурі, щоб отримати чистіші записи.

Провідниця заревла.

Саар-Ін зробила крок до маски.

Та відпливла назад.

— Будь ласка, утримайтеся від агресії. Ваша реакція може бути записана й використана для вдосконалення моделей міжвидової поведінки.

Саар-Ін ударила.

Кігті пройшли крізь голограму.

— Дякуємо за участь, — сказала маска.

Марк глянув на Рею.

— Навіть провідниця не була настільки задоволена після укусу дипломатичного столу.

— Це не стіл відповів «дякуємо».

Вони дісталися центрального залу.

У його центрі стояла прозора сфера, наповнена срібною рідиною. Усередині рухалися обличчя.

Тисячі.

Місцеві.

Люди.

Аркелі.

Відлуння мертвих, які Карат-9 повертав під час бур.

Корпорація записувала їх.

Розділяла.

Редагувала.

Уздовж стін висіли каталоги моделей.

«СААЛ-ЕН: ПРОВІДНИЦЯ, ГЕРОЇЧНА ВЕРСІЯ».

«СААЛ-ЕН: ЗРАДНИЦЯ, КОНФЛІКТНА ВЕРСІЯ».

«НЕРАС: РОМАНТИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ».

«ПОЛКОВНИЦЯ: МОДЕЛЬ АВТОРИТАРНОГО ЛІДЕРСТВА».

«ЛІСАНДРА ВЕЙЛ: ПЕРЕГОВОРНИЙ ТРЕНАЖЕР».

«ТАРЕН: ЕМОЦІЙНА СИМУЛЯЦІЯ ВТРАТИ».

Марк зблід.

— Вони перетворили Тарена на продукт.

Лада відкрила опис.

«Модель молодого представника місцевого виду, чия смерть спричинила сильну колективну реакцію. Рекомендоване використання: навчання дипломатів емпатії; терапевтичні симуляції горя; інтерактивні культурні експозиції».

Рея прочитала останній пункт.

— Вони збиралися показувати його в музеї.

Провідниця торкнулася сфери.

Усередині з’явилося обличчя Тарена.

— Чому я не маю запаху? — запитав він.

Той самий момент після повернення.

Вони записали навіть його жах.

Саар-Ін відвернулася.

Марк стиснув кулаки.

— Як отримати доступ до ядра?

Маска відповіла:

— Повний адміністративний доступ доступний лише сертифікованим представникам «Меморіум Системз».

— Я маю військові коди.

— Військові повноваження не застосовуються до приватної інфраструктури.

Рея гірко засміялася.

— Нарешті корпорація знайшла силу, якої боїться навіть армія: право власності.

Лада наблизилася до сфери.

Її мітка спалахнула.

Обличчя всередині повернулися до неї.

Одночасно.

— Вона мене впізнає.

Маски активувалися.

— Зафіксовано живий інтерфейс із критичною цінністю. Розпочато процедуру добровільного підключення.

— Я не погоджуюся, — сказала Лада.

— Ваша присутність у контрольованій зоні є підтвердженням згоди відповідно до пункту сорок сім умов доступу.

Рея підняла пістолет.

— Вона сказала «ні».

— Заперечення зареєстровано.

— Тоді зупиніть процедуру.

— Заперечення не скасовує раніше підтверджену згоду.

Провідниця вдарила найближчу фізичну панель.

Метал прогнувся.

— Вона краще розуміє згоду, ніж ваші юристи, — сказала Рея.

Із підлоги виросли механічні кабелі.

Вони кинулися до Лади.

Рея вистрілила.

Провідниця перерізала два кігтями.

Саар-Ін схопила третій і вирвала разом із панеллю.

Сфера спалахнула.

— Активовано протокол збереження активів.

Марк кинувся до консолі.

— У нас мало часу!

— Скільки?

— Поки маска не скаже щось особливо заспокійливе.

— Розпочато створення віддаленої резервної копії, — повідомила маска.

— Ось.

Марк під’єднав свій планшет.

Система вимагала ключ.

Військовий код не підходив.

Контактний статус Реї — теж.

Мітка Лади відкривала біологічну частину, але одночасно дозволяла системі тягнути з неї пам’ять.

— Не підключайся, — сказала Рея.

— Без мене він не відкриється.

— Знайдемо інший спосіб.

— Копія вже передається.

Провідниця стала перед Ладою.

Ні.

Лада поклала руки їй на груди.

— Я не віддам себе. Лише використаю канал.

Провідниця показала на сферу.

Вона використає тебе.

— Тоді витягнете.

Рея підійшла.

— Не можна щоразу будувати план навколо того, що ми витягнемо тебе після небезпечного злиття.

— Знаю.

— Це не схоже на знання.

— Рея.

Лада торкнулася її пораненої щоки. Подряпина від кігтя провідниці вже затягувалася, але тонка лінія лишалася.

— Я не доводжу, що здатна витримати. Я прошу дозволити зробити те, що можу лише я.

Рея відчула звичне бажання заборонити.

Стати між.

Зупинити.

Вона подивилася на провідницю.

Та боялася так само.

Після живої кімнати вони мали інший вибір.

Запитати.

— Які межі? — сказала Рея.

— Підключення лише до зовнішнього індексу. Не входжу в моделі. Не дозволяю копіювати нові спогади.

— Сигнал повернення?

— Моє ім’я. Ваші мітки. Три пульси.

Провідниця доторкнулася до Ладиної шиї.

Залишила запаховий шлях назад.

Рея взяла її за руку.

— Щойно перестанеш відповідати — розриваємо канал.

— Так.

— Навіть якщо дані втратяться.

Лада вагалася.

— Так.

Рея почула правду.

Провідниця теж.

Вони дозволили.

Лада приклала долоні до сфери.

Срібна рідина піднялася назустріч.

Архів «Спадщини-9» не був живою пам’яттю.

Він був її виставковою версією.

Кожен спогад обрізали, підписали й поклали в окрему категорію.

Герої.

Зрадники.

Жертви.

Агресори.

Романтичні постаті.

Ефективні лідери.

Травматичні випадки.

Придатні для комерційного використання.

Лада рухалася між ними й відчувала відразу.

У справжньому архіві Карат-9 пам’ять була складною. Біль ішов разом із запахом, любов’ю, соромом, температурою повітря й сумнівом.

Тут сумнів вирізали.

Він погано продавався.

Саал-ен існувала у двох моделях.

У першій була бездоганною героїнею, яка ніколи не довіряла аркелям і від початку боролася за планету.

У другій — жадібною зрадницею, яка продала свій народ за технології.

Жодна не була нею.

Нерас у романтичній реконструкції стала трагічною чужинкою, яка загинула за кохання.

Її страх, запізніле зізнання й участь у замовчуванні планів експедиції видалили.

Так було красивіше.

Полковницю перетворили на симулятор авторитарного керівництва. Користувач міг обирати рівень жорстокості, харизми й «еротично забарвленого психологічного впливу».

Марк побачив опис через консоль.

Його знудило.

— Вони продають її маніпуляції як навчальний модуль.

Рея прочитала.

— «Преміальний пакет включає персоналізовану модель домінування».

Провідниця не зрозуміла термінів, але відчула запах Маркової огиди.

Саар-Ін показала кігті.

— Знищити.

— Після копії доказів, — сказав Марк.

— Ти завжди хочеш копіювати те, що ненавидиш.

— Щоб довести, що воно існувало.

— Саме так починаються архіви.

Марк подивився на неї.

— Так.

У цьому й полягала проблема.

Зберегти доказ, не перетворивши його на новий товар.

Показати злочин, не змушуючи жертву переживати його без кінця.

Пам’ятати предків, не роблячи з них або святих, або чудовиськ.

Лада знайшла внутрішній журнал.

Проєкт створили через одинадцять днів після офіційного визнання Карат-9 суверенною живою сутністю.

Керівницею була докторка Меріл Ест.

Колишня членкиня другої експедиції.

Її ім’я не фігурувало у відкритих списках.

Вона працювала в групі, яка досліджувала фрагмент серцевинного вузла. Після катастрофи її визнали загиблою.

Насправді Меріл евакуювали окремим кораблем разом із даними.

Вона запропонувала «Меморіум Системз» створити прихований архів.

У першому записі говорила:

— Карат-9 не може залишатися єдиним власником власної пам’яті. Жива система нестабільна, емоційна й нездатна гарантувати збереження даних. Людство має моральний обов’язок створити незалежну копію.

Лада відчула, як Рея через контакт стискає її пальці.

— Моральний обов’язок, — повторила Рея. — Улюблений інструмент тих, кого ніхто не просив.

Наступні записи були гірші.

Меріл виявила, що бурі дозволяють відновлювати особистості.

Спочатку вона хотіла зберегти загиблих учених.

Потім — усіх учасників експедиції.

Потім зрозуміла, що моделі можна продавати.

Родинам.

Урядам.

Військовим.

Освітнім центрам.

Терапевтичним компаніям.

Розважальним платформам.

В одному записі представник правління запитав:

— Чи можна створити романтичну версію контакту з місцевою провідницею?

Меріл відповіла:

— За наявними даними між трьома суб’єктами існує складний емоційно-тілесний зв’язок. Його можна адаптувати під різні сегменти аудиторії.

Лада відсахнулася.

У реальному залі Рея вдарила кулаком по сфері.

— Вони записували нас.

Маска відповіла:

— Публічні прояви взаємної прив’язаності не захищені режимом конфіденційності в дослідницькій зоні.

Провідниця не потребувала перекладу всього.

Достатньо було запаху Реї й Лади.

Її тіло напружилося.

Кігті вийшли.

Рея відчула власне бажання дозволити їй розірвати всі панелі.

Зупинилася.

— Ладо, знайди, куди йде копія.

Усередині архіву Лада рушила глибше.

Там, за каталогами, був закритий сектор.

«ЗАСНОВНИКИ».

Вона відкрила.

І побачила не людей.

Предків Карат-9.

Десятки місцевих постатей стояли в колі. Представники різних стародавніх кланів. Серед них — Саал-ен.

Але не сама.

Поруч стояли предки глибинного клану, морських родів і хранителів Священного Поясу.

Архів записав їхню справжню раду.

Ту, якої не було у відновлених пластинах.

Після появи аркелів клани не просто дозволили дослідження через хворобу молодняка.

Частина старших бачила іншу можливість.

Серцевинний приплив міг зберігати пам’ять роду.

А отже — владу.

До аркелів право вести клан залежало від живої довіри, сили, досвіду й здатності чути планету.

Нові технології дозволяли створити спадкові мітки, які передавали не лише ім’я, а й навички, ритуальні образи та авторитет предків.

Старші попросили аркелів допомогти.

Добровільно.

Хотіли зробити владу стабільною.

Уникнути розколів.

Захистити знання від смерті.

Прекрасні цілі.

Як завжди.

Саме на їхнє прохання створили перші канали, що прив’язували пам’ять до конкретних родів.

Рід Саал-ен отримав мітку провідників.

Предки Саар-Ін — здатність проводити імпульси якоря.

Хранителі — право редагувати ритуальні записи.

Морські роди — доступ до океанічної пам’яті.

Вони не знали, що аркелі використають ці канали для зброї.

Але знали, що змінюють природний порядок планети.

І погодилися.

Після війни кожен рід вирізав власну частину провини.

Провідники залишили героїзм.

Глибинні — страждання.

Хранителі — обов’язок берегти єдність.

Морські клани — легенду, що ніколи не втручалися.

Усі створили зручне минуле.

Без пресслужби.

Зате з ритуалами, шрамами й священними формулюваннями, які працювали не гірше.

Лада вийшла з архіву.

У реальному залі відкрила очі.

— Саар-Ін.

Стара підійшла.

— Що?

— Твій рід допомагав створювати канали.

Шрами на її обличчі здавалися глибшими.

— Ні.

— Не якір як зброю. Спадкові провідники. Ви хотіли зберігати пам’ять у крові.

— Це брехня людей.

— Запис належить планеті.

Лада передала образ.

Саар-Ін побачила предкиню.

Високу жінку з першими світними шрамами.

Вона говорила аркельському інженерові:

— Наші діти повинні пам’ятати біль краще, ніж поверхня. Тоді нас ніколи не зможуть викреслити.

Саар-Ін похитнулася.

Ірра-Сен була далеко на березі.

Ніхто з її клану не підтримував тут.

Провідниця простягнула руку.

Зупинила.

Саар-Ін сама обрала.

Торкнулася.

— Вони створили наші шрами?

— Почали, — сказала Лада. — Потім якір перетворив їх на інструмент болю.

— Ми не були лише жертвами.

— Ні.

Стара заплющила очі.

— Тоді хто ми?

Рея відповіла:

— Нащадки істот, які помилилися.

— Це все?

— Хіба мало?

Саар-Ін подивилася на неї.

— Ваші люди теж помилялися.

— Постійно. У нас навіть є спеціальні установи, які називають це державною політикою.

Марк пирхнув.

Напруга трохи послабилася.

Лише трохи.

Провідниця попросила показати її рід.

Вона дивилася на Саал-ен.

Та не була єдиною, хто відкрив шлях аркелям.

Рішення ухвалювала рада.

Проте після катастрофи інші роди переклали провину на неї, бо саме Саал-ен мала найближчий зв’язок із Нерас і була обличчям контакту.

Її любов стала зручним доказом зради.

Реальні політичні рішення десятків старших перетворили на історію про одну жінку, яка надто довірилася чужинці.

Провідниця заревла.

Не від сорому.

Від люті.

Століттями її рід носив провину всієї ради.

Потім сам використав героїчну версію, щоб виправдати владу.

Жертва стала правителем.

Правитель — хранителем брехні.

— Вони зробили її винною через Нерас, — сказала Лада.

Рея відчула, як провідниця дивиться на них обох.

У старій історії близькість із чужими стала поясненням катастрофи.

Тепер старші знову використовували зв’язок трьох жінок як доказ небезпеки.

— Ми не повторюємо їх, — сказала Рея.

Провідниця відповіла запахом:

Вони теж так думали.

— Так.

Лада підійшла.

— Різниця не в тому, що ми кращі. Різниця в тому, що знаємо їхню помилку й можемо перевіряти себе.

Провідниця торкнулася її обличчя.

Потім Реїного.

Запитала:

Якщо я використаю ваш зв’язок для влади?

— Зупинимо, — сказала Рея.

Якщо ви використаєте мене для доступу до планети?

— Зупиниш ти.

Якщо любов змусить приховати правду?

Лада відповіла:

— Назвемо це зрадою, навіть якщо буде боляче.

Провідниця вдихнула їхні запахи.

Не заспокоїлася повністю.

І правильно.

Довіра не була відсутністю страху.

Вона була рішенням не дозволити страху самостійно писати майбутнє.

Маска перервала момент:

— Резервне копіювання завершено на сімдесят відсотків.

— Куди? — запитала Рея.

Марк відкрив карту сигналу.

— Приймач рухається.

— Корабель?

— Кілька.

На екрані з’явилися чотири точки за межами системи.

Вони йшли до Карат-9.

— Скільки часу?

— Менше доби.

— Звичайно.

Саар-Ін оголила зуби.

— Знищити архів.

Лада подивилася на сферу.

— Якщо знищимо, корпорація скаже, що ми знищили культурну спадщину.

Рея гірко засміялася.

— Вони вкрали пам’ять, відредагували предків, перетворили мертвих на тренажери, а винними зроблять нас за пошкодження обладнання.

— Саме так працює пресслужба, — сказав Марк.

— Тоді ми дамо їм матеріал, який складніше відредагувати.

— Що пропонуєш?

Лада подивилася на справжні записи ради предків.

— Передати все.

— Кому?

— Усім.

Провідниця загарчала.

Не людям.

— Люди вже мають частину, — сказала Лада. — Якщо залишимо лише корпорації, вона створить власну версію. Треба відкрити сирі записи для кланів, Міжзоряної ради, незалежних архівів.

Саар-Ін показала зуби.

— Ви хочете віддати нашу провину чужим.

— Вона вже в чужих руках.

— Тоді забрати.

Рея втрутилася:

— Неможливо забрати інформацію, яку вже скопіювали. Можна лише не дозволити їм стати єдиними, хто пояснює її зміст.

Провідниця ходила навколо сфери.

Її хвіст — короткий м’язовий відросток уздовж спини, який люди довго помилково вважали частиною одягу, — нервово рухався.

Рея помітила.

Лада теж.

Мить була політично напруженою, історично важливою й абсолютно не підходила для тілесної цікавості.

На жаль, тіло рідко читало порядок денний.

Провідниця відчула їхні погляди.

Повільно повернула голову.

— Не зараз, — сказала Рея.

Лада кашлянула.

— Я нічого.

Провідниця оголила кінчик ікла.

Навіть Саар-Ін подивилася на них із майже людським роздратуванням.

— Предки відкрили Рану через бажання й довіру, — сказала вона. — А ви жартуєте про тіла.

Рея відповіла:

— Предки відкрили Рану через політичні рішення, технологічну жадібність і брехню ради. Бажання зробили винним пізніше, бо воно мало зручне обличчя.

Саар-Ін замовкла.

Провідниця подивилася на Рею з теплом.

Лада теж.

Рея зітхнула.

— Не дивіться так. Я намагаюся врятувати історичну точність, а не бути романтичною.

Провідниця торкнулася її талії.

Запитала.

Рея дозволила.

Лада поклала руку провідниці на плече.

Три тіла стали близько.

Не як аргумент.

Як підтримка перед рішенням, яке могло розколоти обидва клани.

— Відкрити записи, — сказала провідниця.

Саар-Ін дивилася довго.

— Усі?

— Усі.

— Навіть наші?

— Особливо наші.

Стара опустила голову.

— Тоді глибинний клан може відмовитися від мене.

— Може, — сказала Рея.

— Ти не заспокоюєш.

— Я не пресслужба.

Саар-Ін видала короткий хрипкий звук.

Можливо, сміх.

— Відкрити, — сказала вона.

Марк зламав зовнішній індекс за сім хвилин.

— Так швидко? — запитала Рея.

— Корпорація захищала доступ від звичайних дослідників, журналістів і державних аудиторів.

— А від тебе?

— Я використав аварійний обліковий запис технічного підрядника.

— Пароль?

— Memorium2025!

Рея дивилася на нього.

— Ні.

— Так.

— Вони будують систему для копіювання планетарної пам’яті й використовують такий пароль?

— Людство тримається не на технологіях. Воно тримається на тому, що більшість ворогів не вірить, наскільки ми недбалі.

Передача почалася.

Не резервна копія корпорації.

Повний відкритий потік.

Справжня рада предків.

Змова старших.

Участь різних родів.

Рішення аркелів.

Мовчання Нерас.

Провина Саал-ен.

Героїзм Саал-ен.

Створення шрамів глибинного клану.

Редагування Священного Поясу.

Людські експерименти.

Полковниця.

Дипломатична провокація.

«Спадщина-9».

Умови використання моделей мертвих.

Оцінка комерційної цінності Реї, Лади й провідниці.

Рея наполягла, щоб останній блок теж увійшов.

— Це особисте, — сказала Лада.

— Саме тому вони й розраховують, що ми приховаємо.

Провідниця вагалася.

Рея торкнулася її руки.

— Можемо прибрати інтимні деталі. Але не сам факт, що вони перетворили наш зв’язок на актив.

Провідниця погодилася.

Межа.

Правда не вимагала показувати все.

Відкритість не означала відмову від приватності.

Марк відокремив особисті спогади від доказів збору даних.

Передача пішла до Міжзоряної ради.

До незалежних мереж.

До всіх кланових вузлів.

До орбітальних кораблів.

До самих суден «Меморіум Системз», що наближалися.

Маски почали говорити одночасно:

— Несанкціонований витік.

— Порушення прав власності.

— Ризик спотворення культурного контексту.

— Зупиніть передачу заради захисту історичної правди.

Рея підійшла до найближчої маски.

— Ви серйозно?

— Необроблені дані можуть бути неправильно інтерпретовані непідготовленою аудиторією.

— А ваша романтична версія Нерас — правильно?

— Модель адаптована для емоційної доступності.

— Ви зробили з колоніальної катастрофи любовну виставу.

— Аудиторії легше засвоюють складні історичні процеси через персоналізовані сюжети.

Провідниця розрубала проєктор.

Голограма зникла.

Інша маска продовжила:

— Фізичне пошкодження не впливає на юридичний статус даних.

— Зате покращує настрій, — сказала Рея.

Резервна копія корпорації досягла дев’яноста двох відсотків.

Марк не міг зупинити віддалений потік без вимкнення ядра.

Читати далі:

https://booknet.ua/book/planeta-shcho-pamyata-kozhen-bur-b457301