Частина ІІ. Ціна повернення

Розділ 8. Архів старої сусідки

Марта стрибнула за собою.

У нормальному житті ця фраза мала б викликати питання до граматики, психіатра й кількості випитого алкоголю.

У її житті вона була просто описом ранку.

Семирічна Марта падала в ліфтову шахту, притискаючи до грудей одноухого зайця.

Доросла Марта летіла слідом.

Темрява хапала їх обох.

Шахта була глибшою, ніж могла бути в дев’ятиповерховому будинку. Поверхи миготіли збоку один за одним: сьомий, шостий, п’ятий, потім знову сьомий, восьмий, якийсь коридор із зеленими стінами, лікарняна палата, квартира 74, двері 82, бабусина кухня.

Усе падало разом із нею.

Наче будинок не мав поверхів.

Мав спогади, складені вертикально.

— Марто!

Андріїв голос ударив згори.

Вона підняла голову.

Він стрибнув за нею.

— Ти ідіот?! — крикнула Марта.

— Це була моя репліка!

— Я перша стрибнула!

— Саме тому!

Десь вище показалося обличчя Гнатюка.

Старий чоловік тримався за край шахти.

— Ви обоє ненормальні!

— Дякуємо! — крикнула Марта.

— Я не стрибатиму!

— Нарешті хтось прийняв правильне рішення!

Марта знову подивилася вниз.

Дитина була зовсім близько.

Маленькі руки стискали зайця.

Нічна сорочка роздувалася в повітрі.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5092373