Частина ІІІ. Імена на дверях

Розділ 13. Карта зниклих квартир

О сьомій ранку в будинку зникла квартира 46.

Не мешканці.

Не меблі.

Не документи.

Квартира.

Цілком.

Двері залишилися.

Номер теж.

За дверима — цегляна стіна.

Господар квартири, Віталій Петрович, стояв у коридорі в капцях, сімейних трусах і футболці з написом про риболовлю, тримав у руці чашку кави й дивився на цеглу так, ніби та особисто порушила його конституційні права.

— У мене там дружина, — сказав він.

Марта, яка стояла поруч у чужій білій сорочці, джинсах і з обличчям людини, котра за останню ніч бачила більше дверей, ніж хотіла б за все життя, уточнила:

— За стіною?

— Була.

— Ви впевнені?

Віталій Петрович повільно повернув голову.

— Ми одружені тридцять два роки.

— Це не відповідь на питання.

— Що значить «не відповідь»?!

— У цьому будинку люди іноді пам’ятають дружин, яких ніколи не було, і забувають чоловіків, які рятували дітей у шахтах. Тому тепер я уточнюю все.

— Моя дружина є!

— Добре. Ім’я?

— Тамара.

— Повне не називайте.

— Чому?

— Довго пояснювати.

— Ви знущаєтеся?

— У мене сьогодні ще не було кави. Якби знущалася, було б набагато гірше.

З-за цегляної стіни почувся стукіт.

Три рази.

Віталій Петрович зблід.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5096726