Частина ІІІ. Імена на дверях

Розділ 17. Пожежа в архіві

Пожежа почалася з запаху яблук.

Марта саме тому спершу не злякалася.

Яблука для її родини пахли не небезпекою.

Вони пахли Валентиною.

Суботнім пирогом.

Корицею.

Дитинством, яке з кожним новим розділом її життя виявлялося дедалі менш надійним джерелом історичної інформації.

Тому, коли о 19:04 квартира 70 раптом наповнилася солодким ароматом печених яблук, Марта лише підняла голову від альбому Тараса.

— Мама?

Валентина не відповіла.

Її тут не було.

Інша Марта теж.

Софія мовчала за блакитними дверима.

А справжня власниця Першого Будинку — жінка з 1891 року, яка щойно заявила, що їй нарешті повернули ім’я, — зникла так само швидко, як з’явилася.

Що для цієї родини вже вважалося майже ввічливою формою завершення розмови.

Андрій стояв біля вікна й саме намагався переконати Назара, що не кожен чоловік, який дивиться на його доньку довше двох секунд, автоматично має намір зруйнувати їй життя.

Назар відповідав, що статистика родини Гордієнків не дозволяє йому бути настільки оптимістичним.

Марта вже збиралася втрутитися, коли запах яблук змінився.

Кориця зникла.

Залишився дим.

Справжній.

Гіркий.

Гарячий.

— Стоп, — сказала вона.

Усі замовкли.

Сергій вдихнув.

Він упізнав першим.

Обличчя стало білим.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5100383