Частина ІІ. Побачення без права подобатися

Розділ 7. Кава для людини, яку ти нібито ненавидиш

Після завершення тридцяти хвилин ми залишилися в кав’ярні ще на сорок сім.

Я знала точний час не тому, що рахувала.

Просто подивилася на годинник, коли Максим запропонував замовити ще чай, і вдруге — коли зрозуміла, що погодилася.

Це не було продовженням побачення.

По-перше, побачення не існувало.

По-друге, експериментальна частина офіційно завершилася.

По-третє, залишити половину тістечка на тарілці було б неетично стосовно праці його матері, світової економіки та какао-бобів, які загинули не для того, щоб я втекла через підвищену емоційну реакцію.

Саме так і було написано на екрані.

Емоційна реакція: підвищена.

Безглуздя.

Застосунок не мав доступу до наших годинників, камера планшета була вимкнена, а мікрофон використовувався лише для розпізнавання заборонених слів. Він не міг знати, як прискорився мій пульс під час хвилини зорового контакту.

Не міг зафіксувати, що Максим нахилився вперед.

Не міг помітити, що я не відступила.

І точно не міг визначити момент, коли мої губи ледь розімкнулися, тому що я раптом забула, як правильно дихати поруч із людиною, яку нібито ненавиділа.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5090622