Частина ІІ. Побачення без права подобатися

Розділ 9. Звіт про емоції, яких не було

Уранці після вечері в родині Романюків я прокинулася з трьома проблемами.

Перша: я проспала будильник на дев’ять хвилин.

Такого зі мною не траплялося з першого курсу, коли сусідка випадково вимкнула електрику в половині гуртожитку за допомогою фена, подовжувача й оптимізму.

Друга: на стільці біля ліжка стояв контейнер з яблучним пирогом від Інни Романюк.

Точніше, контейнер був мій, пиріг — її, а сам факт його присутності означав, що я добровільно провела майже три години в домі Максима, дивилася його дитячі фотографії, тримала його за руку й не втекла, коли його мати почала розповідати, як він у п’ять років намагався одружитися з продавчинею морозива.

Третя проблема лежала на телефоні.

Повідомлення від «Синхрону».

РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРШОЇ ЗУСТРІЧІ ОБ’ЄДНАНО.

Нижче:

Виявлено значущу позитивну зміну поведінкових показників.

І велика кнопка:

ПЕРЕГЛЯНУТИ ЗВІТ

Я дивилася на неї приблизно двадцять секунд.

Не натискала.

Це був лише звіт.

Набір чисел.

Порівняння відповідей двох людей.

Дані.

Я любила дані.

Дані були хороші тим, що не усміхалися тобі через стіл.

Не приносили каву без кофеїну.

Не стояли перед камерою, щоб закрити тебе від чужого телефону.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5092391