Частина ІV. Піца, пожежа і дві чесні відповіді

Розділ 16. Те, про що не жартують

Максим

Є речі, про які я жартую.

Про смерть.

Про гроші.

Про сесію.

Про власну безперспективність.

Про те, що одного дня університет усе-таки зрозуміє свою помилку й забере в мене студентський квиток.

Про те, що наша пожежна сигналізація має особисту неприязнь до романтики.

Про те, що кіт Піксель уже юридично володіє половиною моєї кімнати й, судячи з характеру, скоро вимагатиме другу половину.

Я можу пожартувати майже про все.

Це дуже зручно.

Якщо сказати щось болюче смішним голосом, людина поруч не завжди розуміє, що це було боляче.

Іноді не розумієш навіть ти сам.

Чудова система.

Має лише один маленький недолік.

Вона перестає працювати, коли на екрані телефона з’являється ім’я твого батька.

Я сидів на підлозі біля ліжка, намагаючись відібрати в Пікселя шнурок від худі, коли телефон завібрував.

Тато.

Одне слово.

Чотири літери.

А відчуття таке, ніби хтось обережно вставив ніж між ребрами й запитав, чи зручно.

Піксель тягнув шнурок.

Я тримав інший кінець.

Телефон продовжував світитися.

— Відпусти, — сказав я коту.

Він потягнув сильніше.

— Я не про тебе.

Піксель не знав мого батька, тому мав здорову нервову систему.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5098600