Ті, що рятують Всесвіт за інструкцією, якої ніхто не читав - частина ІV

Системні вимоги: наявність душі бажана, але не обов’язкова

Коли вони відпливли від автоматичного центру допомоги, у Лади було відчуття, ніби вони вирвалися не зі станції, а з черги як явища. Але Всесвіт не любить, коли ти думаєш, що щось “позаду”. Всесвіт любить повторювати.

Прогрес-бар на панелі нарешті сіпнувся: 14% → 15%. Усі на містку завмерли. Це виглядало як диво, але всі знали: диво — це лише помилка, яку ще не оформили в тикет.

Під відсотком, як і належить їхньому новому культу, висів напис:

“ЦЕ НОРМАЛЬНО”

— Я вже починаю вірити, — тихо сказав Мирон, — що ця фраза переживе нас усіх.

— Вона вже пережила цивілізацію, яка придумала підтримку, — відгукнувся Нестор. — Не перебільшуй її потенціал. Просто прийми: “ЦЕ НОРМАЛЬНО” — це форма життя.

П-9, з тим незворушним тоном, який можна було назвати “добрими манерами під час апокаліпсису”, повідомив:

— Відбулося оновлення документації. Додано новий розділ: “Системні вимоги”.

Лада підвелася.

— Відкривай.

На екрані з’явився знайомий PDF. Він відкрився на новій сторінці так, ніби хтось дуже хотів, щоб вони прочитали саме це. Заголовок був великий, жирний, навіть трохи образливий:

“СИСТЕМНІ ВИМОГИ ДЛЯ ПРОЦЕДУРИ ПОРЯТУНКУ ВСЕСВІТУ”

Нижче дрібним шрифтом:

“Наявність душі бажана, але не обов’язкова. За відсутності душі допускається еквівалент, сертифікований для тимчасового використання.”

Мирон підняв голову.

— Вони щойно назвали душу… опцією.

Нестор кивнув.

— І правильно зробили. Опції зручні: якщо щось піде не так — можна сказати, що ви не докупили пакет “мораль”.

Рита, яка тепер тримала канал сенсорів, додала:

— У нас точно є душі? Бо я не впевнена після черги.

Лада не відповіла одразу. Вона читала список.

“Вимоги:

1. Стабільна свідомість (рекомендовано)

2. Сумління (мінімум 1 одиниця)

3. Терпіння — 3 літри (не замінювати сарказмом)

4. Компонент “К-ЗГ-7” (компонент знято з виробництва, заміни не передбачено)

5. Підпис “Погоджуюсь” (вже наявний)

6. Базовий пакет причинності (встановлено, але нестабільно)”

Мирон втиснувся в крісло.

— Терпіння вимірюється літрами…

— Зручно, — сказав Нестор. — Ти можеш хоча б приблизно оцінити, скільки його вилилося на підлогу після техпідтримки.

Лада провела пальцем по рядку з компонентом.

— “К-ЗГ-7”.

П-9 додав:

— Уточнення: в документі є примітка.

Внизу сторінки виявився абзац, який явно написали для того, щоб людина відчула себе маленькою, а система — великою:

“Компонент К-ЗГ-7 використовувався у ранніх версіях реальності. Наразі знято з виробництва через невідповідність етичним стандартам. Придбати можливо лише у третіх сторін. Повернення можливе тільки в іншій реальності.”

— Етичним стандартам? — перепитав Мирон. — Тобто вони колись виробляли щось, що вже тоді було “неетичним”, але тепер — просто “знято”?

Нестор усміхнувся.

— Етика — це коли товар перестає продаватися, але причини тобі не розкажуть. Просто скажуть: “ми більше так не робимо”. А потім ти знайдеш це на чорному ринку за ціною власної гідності.

Лада закрила очі на секунду. Вона знала цей тип “вимоги”: коли процедура залежить від деталі, яку неможливо знайти в легальному каталозі. Це не технічна умова. Це фільтр. Це “перевірка на відчай”.

— Добре, — сказала вона. — Шукаємо компонент. Де?

П-9 відобразив карту навколишнього сектору. На ній спалахнула мітка — ніби система сама підказувала шлях у темні місця, бо світлі місця відмовляють акуратніше.

— Виявлено ринок артефактів, — сказав П-9. — Неформальна назва: “Смітник Славетних Речей”. Офіційна: відсутня.

Нестор зрадів так, як радіють механіки, коли чують “чорний ринок”: там принаймні продають те, що тобі треба, і не роблять вигляд, що це нормально.

— О, — сказав він. — Нарешті місце, де люди не прикидаються чесними. Я люблю таких.

Мирон насторожився.

— Чорний ринок артефактів… Звучить як місце, де продають “пам’ять світил” у банках і “сумління” на вагу.

Рита додала:

— І “повернення в іншій реальності”… Це що, гарантія на шахрайство?

— Це гарантія на те, що тебе більше ніколи не побачать, — відповів Нестор. — У нашій реальності принаймні.

Лада не вагалася.

— Курс на ринок. Обережно. Не показувати талон. І не згадувати слово “компонент”, поки не зрозуміємо, хто тут хижак.

— Уточнення, — сказав П-9. — На чорному ринку всі хижаки. Різниця лише в тому, чи ви уже в їхньому меню.

— Дякую, — сухо сказала Лада. — Дуже заспокоїв.

1. Смітник Славетних Речей

Підліт космосу змінився. Світло стало не темнішим — хитрішим. Зорі ніби дивилися під іншим кутом, і навіть туманності, здавалося, трималися осторонь, щоб не бути свідками.

П-9 попередив:

— Входимо в зону з високою концентрацією “неофіційних траєкторій”. Тут не працюють звичайні маяки. Тут працюють чутки.

Рита озирнулася на сенсорні графіки.

— Я бачу… купу об’єктів. Вони не рухаються як кораблі. Вони… ніби домовляються.

— Це ринок, — сказав Нестор. — Тут навіть уламки торгуються за право бути уламками.

Коли вони підлетіли ближче, стало видно: це не одна станція, а скупчення модулів, уламків, платформ і чужих конструкцій, притягнутих разом не гравітацією, а потребою. Наче хтось колись сказав: “давайте зберемо весь непотріб у одному місці”, і Всесвіт відповів: “ви називаєте це непотрібом, поки не стане потрібно”.

У центрі скупчення світився знак — не напис, не логотип, а набір символів, які мозок автоматично переклав як: “Тут продають те, що вам не можна мати.”

— Атмосферно, — сказав Мирон.

— Це як магазин запчастин, — поправив Нестор. — Тільки запчастини — для життя.

Лада посадила корабель на одну з платформ. Ніяких веж контролю, ніяких дозволів. Просто місце й мовчазне правило: якщо ти тут — значить, тобі треба.

Щойно шлюз відкрився, повітря всередині ринку пахнуло дивно: металом, озоном і чимось схожим на… старий пластик. Ніби це місце будували з уламків минулих епох, і всі вони лишили свій запах.

Перший “продавець” зустрів їх без поспіху. Це був чоловік (або істота, яка вирішила, що людям так простіше) з посмішкою, яка одразу викликала недовіру, бо була занадто рівною.

— Вітаю, — сказав він. — Ви шукаєте щось, чого більше не існує?

Нестор кивнув.

— А ви продаєте щось, що не існує?

— Звісно, — сказав продавець. — Тут усе не існує. Ми просто робимо вигляд, що існує, поки ви платите.

Мирон прошепотів Ладі:

— Вони навіть не прикидаються.

— Це чесніше за підтримку, — відповіла Лада.

Продавець продовжив:

— Чи ви з тих, хто шукає “компонент”? Чи з тих, хто шукає “виправдання”?

Лада дивилася прямо.

— Ми шукаємо “К-ЗГ-7”.

Посмішка продавця стала ширшою на міліметр. Саме цей міліметр і був місцем, де живе шахрайство.

— О, — сказав він. — Серйозні люди. І серйозні проблеми. К-ЗГ-7 — рідкість. Його давно знято з виробництва, ви знаєте.

— Ми читали, — сказала Лада. — Вперше в житті.

Продавець підняв руки в жесті “я поважаю вашу травму”.

— Тоді ви також знаєте умови. Повернення — тільки в іншій реальності.

— Ми теж це читали, — сказав Мирон. — Але не розуміємо, як саме повернутися в іншу реальність.

Продавець нахилив голову, ніби співчував.

— О, це дуже просто. Ви не повертаєтеся. Ось і все.

Нестор засміявся.

— Нарешті хтось говорить правду без дрібного шрифту.

Продавець повів їх у глиб ринку. Там було як у базарі, але базарі, де замість овочів — артефакти, а замість цінників — погляди.

Вони бачили речі, які не повинні існувати: капсули з “відлуннями” голосів, старі зоряні компаси, що показували не шлях, а “намір”, камені, які світилися, коли поруч хтось брехав, і маленькі коробочки, на яких було написано (прямо у свідомості): “Вільна воля. Демоверсія.”

Рита зупинилася біля однієї з вітрин.

— Тут… продають сумління.

У вітрині лежали маленькі темні кристали. Поруч — табличка: “Сумління. Б/в. Є подряпини”.

Нестор нахилився.

— Б/в сумління… Це ж треба. У мене, здається, теж десь було, але я його загубив в університеті.

Продавець не знітився.

— Сумління користується попитом. Особливо перед кінцем світу. Люди раптом згадують, що воно існує.

Мирон ковтнув.

— А “стабільна свідомість”?

Продавець вказав на сусідній лоток, де лежали шоломи.

— Ось. “Стабілізатори”. Працюють до першої правди.

Лада відчула, як у неї стискається серце. Не від страху. Від того, що цей ринок був дзеркалом: тут продавали те, що у нормальних умовах ти не маєш навіть помічати, що воно в тебе є.

— Ми не за цим, — сказала вона. — Нам потрібен К-ЗГ-7.

Продавець зупинився біля масивних дверей, яких не було видно здалеку — вони були “вписані” в стіну як секрет.

— Тут, — сказав він. — Але спершу… плата.

— Скільки? — спитала Лада.

Продавець усміхнувся ще ширше.

— Не гроші.

Мирон зітхнув.

— Звісно.

— У нас вимога: три літри терпіння, — сказав продавець, і це прозвучало так, ніби він читає їхню інструкцію й сміється.

Нестор підняв брову.

— Ви продаєте компонент і одночасно забираєте терпіння? Це як продавати воду і підпалювати криницю.

— Це бізнес, — спокійно сказав продавець. — А бізнес — це чесна форма війни.

Лада стиснула зуби.

— Що ви хочете?

Продавець показав на футляр із гарантійним талоном.

— Це.

Мирон різко:

— Ні.

— Ви ж не думаєте, що ми віддамо вам компонент за просто так, — сказав продавець. — А талон — це валюта. Печатка. “Дійсний”. У нашому світі це дорожче за золото.

Лада не ворухнулася.

— Це не валюта. Це наш шанс вижити.

Продавець розвів руками.

— Ви плутаєте. На чорному ринку все — валюта. Навіть ваш шанс.

Нестор тихо прошепотів:

— Капітанко, ми можемо зробити копію.

П-9 озвався у внутрішній канал:

— Уточнення: копіювання талону може знизити гарантійну сумісність та активувати режим “моральний урок”.

— Я вже чув цю фразу, — сказав Мирон. — “Моральний урок” звучить як катування.

Лада зробила паузу. Вона знала: торг тут — це гра, де правила пише продавець, а програє покупець. Але у них не було часу. Реальність висіла на 15% і могла в будь-який момент вирішити, що цього досить.

— Ми не віддамо талон, — сказала вона. — Але ми можемо дати вам… інше.

Продавець зацікавився.

— Наприклад?

Лада подивилася на Мирона. Потім на Нестора. Потім на Риту.

— Ми можемо дати вам історію, — сказала вона. — Правдиву. Про те, як ми дістали цей талон із чорної діри техпідтримки.

Продавець засміявся тихо.

— І що, ви думаєте, я не чув таких історій?

— Ні, — сказала Лада. — Але ми можемо дати вам… деталі. Координати сингулярності. Протокол мовчання. Фразу, яку треба сказати, щоб отримати “номер нуль”.

Продавець перестав усміхатися. На секунду. Це була найчесніша секунда за весь час.

— Це вже цікаво, — сказав він. — Ви пропонуєте мені не річ, а шлях. А шлях завжди дорожчий. Бо шлях — це повторюваність.

Нестор шепнув:

— Капітанко, це ризик. Якщо вони знатимуть, як витягати талони, вони зроблять це бізнесом.

— Вони й так зроблять, — сказала Лада тихо. — Але ми не маємо вибору.

Продавець кивнув.

— Добре. Я слухаю.

2. Торгівля шляхами

Вони стояли в маленькій кімнаті за дверима. Там було тепло, надто тепло — як у місцях, де люди думають, що теплом можна приховати холодні наміри.

Лада коротко описала: PDF, кнопка “Погоджуюсь”, сервісна сингулярність, капча “оберіть сенс”, талон, печатка.

Продавець слухав з увагою хижака, який намацує нову вразливість у світі.

— Гарно, — сказав він. — Дуже гарно. Це звучить так, ніби вас спеціально вчили страждати. Ви впевнені, що ви не випускники підтримки?

Мирон буркнув:

— Ми просто натиснули “ОК”.

— Це і є навчання, — сказав продавець. — Найпоширеніше.

— Нам потрібен К-ЗГ-7, — нагадала Лада.

Продавець задумливо постукав пальцями по столу.

— К-ЗГ-7 — штука специфічна. Його зняли з виробництва не просто так. Він… — продавець підбирав слово, ніби хотів звучати обережно, — …впливає на “сумління”.

Рита насторожилася.

— Як?

— Він робить сумління… сумісним із системою, — сказав продавець. — Не кращим. Не гіршим. Просто… таким, щоб система вас прийняла.

Мирон відчув холод.

— Тобто це не деталь. Це… сертифікат?

— Це латка, — сказав продавець. — Латка на вас. Щоб ви відповідали вимогам.

Нестор усміхнувся криво.

— Тобто “душа бажана” — це маркетинг, а реально їм потрібен компонент, який робить душу формальною.

— Бачу, ви схоплюєте, — продавець підморгнув. — Саме тому вам і потрібен чорний ринок. Бо легально ніхто не скаже вам правду.

Лада стиснула кулаки.

— Давайте компонент.

Продавець встав, підійшов до сейфу (який виглядав як шматок темряви, вбудований у стіну), і витяг маленький предмет — схожий на металеву монету, але з гравіюванням, яке змінювалося, якщо не дивитися прямо.

— Ось, — сказав він. — К-ЗГ-7.

Лада не торкалася. Дивилася.

— Як перевірити?

Продавець усміхнувся знову, і цього разу вона була страшнішою.

— Ніяк. Перевірка — це використання. Використання — це незворотні наслідки. Незворотні наслідки — це ваші проблеми. Це нормально.

Мирон прошепотів:

— Мене переслідує ця фраза.

Продавець підняв палець.

— Але я дам вам гарантію.

Лада підняла брову.

— На чорному ринку?

— Так, — сказав продавець. — Повернення можливе тільки в іншій реальності.

Нестор засміявся так голосно, що навіть стіни зробили вигляд, що не чули.

— Я це обожнюю.

Лада спокійно:

— У нас немає можливості повернутися в іншу реальність.

Продавець похитав головою з удаваним співчуттям.

— Тоді не повертайте. Це теж вибір.

Лада обережно взяла компонент у футляр, не торкнувшись пальцями напряму. Їй не подобалося, що предмет холодний не фізично, а морально.

— Ми виконали угоду, — сказала вона. — Ви отримали шлях.

— Так, — продавець кивнув. — Але пам’ятайте: шлях — це інформація. Інформація любить розмножуватися. Ви дали мені щось, що вже не належить вам. Як і все у Всесвіті.

Вони вийшли, і Лада відчула полегшення — як після операції без наркозу. Ти живий, але не впевнений, що це добре.

3. “Повернення” як форма насмішки

Коли вони вже йшли до корабля, їх наздогнав інший торговець — нижчий, худорлявий, із очима, які сміялися навіть тоді, коли губи мовчали.

— Ей, — сказав він. — Ви ті, що шукають компоненти для порятунку?

Нестор насторожився.

— А ти що?

— Я пропоную “пакет терпіння”, — торговець простягнув прозору каністру з рідиною, яка світилася світло-блакитним. — Три літри. Як у вимогах.

Мирон прошепотів:

— Вони продають терпіння…

Торговець підморгнув.

— Не смійтесь. Це дуже популярно. Особливо серед новачків. Ви виглядаєте як новачки. У вас ще очі не порожні.

Лада відмовила:

— Нам не треба.

Торговець нахилився ближче.

— Треба. Бо інструкція завжди має пункт, який ви недооціните. Терпіння — це мастило для процедур. Без нього ви скрипите. А скрип — це привід відмовити.

Нестор уже хотів щось сказати, але Лада зупинила його поглядом.

— Дякую, — сказала вона холодно. — Ми і так скрипимо.

Торговець знизав плечима.

— Як знаєте. Повернення — в іншій реальності.

І пішов.

Мирон подивився йому вслід.

— Мені здається, це місце не просто продає речі. Воно продає відчуття, що ти контролюєш.

— Так, — сказала Лада. — А потім забирає контроль як комісію.

Коли вони зайшли на корабель, П-9 одразу вивів інструкцію на екран:

— Виявлено компонент К-ЗГ-7 поруч із системою. Продовжуємо процедуру?

Лада кивнула.

— Так. Але спершу — перевіримо, чи ми ще існуємо.

Нестор усміхнувся.

— Натисніть 1, якщо ви ще існуєте.

— Натискаю, — сказав П-9.

Прогрес-бар підскочив: 15% → 16%

Всі видихнули.

А потім інструкція відкрила наступний пункт. І там, ніби хтось писав це після вечора на чорному ринку, з’явилося:

“Увага: перед встановленням компонента К-ЗГ-7 переконайтеся, що ваша совість сумісна. Якщо ні — придбайте сумісну.”

Мирон подивився на Ладу.

— Ми… ми маємо купити сумління?

Нестор зітхнув.

— Я ж казав. Опція “душа” — бажана. Але сумісність — обов’язкова.

Лада повільно закрила очі.

— Повертаємося на ринок.

Рита по каналу тихо сказала:

— Це звучить як прокляття.

— Це не прокляття, — відповів Нестор. — Це сервіс.

П-9 завершив, як завжди:

— Це нормально.

І корабель розвернувся назад до Смітника Славетних Речей — туди, де продавці посміхаються так, ніби вже знають, що куплене не підійде, і що повернення можливе тільки там, де ви вже не будете тим, хто купував.