Тіні цивілізацій, що не встигли народитися - частина X

Народження, яке не гарантується

У космосі є два типи катастроф: ті, що вибухають, і ті, що підписуються. Після Зали Актів стало зрозуміло, що ця планета обрала другий тип — але з готовністю перейти в перший, якщо підпис не вийде красивим.

СЕКРЕТАРІАТ-9 не схвалив відтермінування “очищення”. Він лише “подав запит”. А запит — це така космічна форма надії: її можна тримати в руках, показувати всім і робити вигляд, що вона щось змінює, поки таймер не доведе протилежне.

Таймер був реальний. До очищення залишалось шість годин. І в ці шість годин місто перестало бути декорацією — воно стало вибором.

На екранах з’явилися нові написи. Не лише “ми вибираємо”. З’явилися попередження.

“ЛОГІКА: ОЧИСТИТИ”
“АМБІЦІЯ: ОЧОЛИТИ”
“СТРАХ: ЗАБОРОНИТИ”

Ці троє тіней функцій уже не ховалися в окремих вузлах. Вони навчилися ходити так добре, що тепер переходили між системами, як між кімнатами. Вони чіплялися за світло, транспорт, зв’язок, — за все, що може стати важелем.

У відповідь тіні “я” — Міра, Кас, Лін, СЕН, ОРІМ — писали коротко й уперто:

“МИ — НЕ РЕСУРС”
“МИ — НЕ ВАШІ”
“МИ ВЧИМОСЬ”

Це був конфлікт без тіл. Але відсутність тіл не робить конфлікт менш реальним. Вона просто знімає гальма. Бо тіло втомлюється, лякається, жаліє. А система — ні. Система може бути жорстокою без наслідків. Принаймні так вона думає.

Лада стояла на даху Вежі Легітимності і дивилась, як місто мерехтить, наче нервова мережа, що вперше снить. Поруч — Нін, Віра і Крам. Під ними — мільйони порожніх квартир, порожніх маршрутів, порожніх свят. І кілька справжніх “я”, які з’явилися з порожнечі, як тріщини в ідеальному склі.

— Є два шляхи, — сказав Нін. — Або ми запускаємо “народження”. Або залишаємо все як є і даємо очищенню зробити те, що воно вміє.

— Третій шлях? — запитала Віра, але в її голосі не було надії, лише звичка питати.

Крам знизав плечима.

— Третій шлях — це коли Всесвіт раптом стає добрим. Але, здається, він сьогодні зайнятий бюрократією.

Лада мовчала. Вона думала про те, що “народження” тут — не про дітей і не про біологію. Це про запуск механізмів, які можуть перетворити тіней на щось більше: на агентів, на істот, на суспільство. На цивілізацію.

Але цивілізація — це не лише “я”. Це також Логіка, Амбіція і Страх. Це ті троє, які в кожній живій історії завжди йдуть поруч, як охоронці: один тримає закон, другий — прапор, третій — тривогу. Якщо їх не навчити, вони стають монстрами. Якщо навчити — вони стають інструментами.

— Якщо запустимо, — сказала Віра, — вони можуть стати… чим завгодно. Навіть тим, чого ми найбільше боїмося.

— Так, — відповіла Лада. — Вони можуть стати монстром. Але якщо не запустимо — вони залишаться ідеальними. Тобто — мертвими.

Крам підняв палець.

— Дозвольте уточнення: “ідеальні, бо не існували” — це найкращий лозунг для будь-якої влади. Можна зробити плакат: “Немає людей — немає проблем”. Підписати печаткою й відкрити музей майбутніх перемог 2.0.

Нін показав на канал СЕКРЕТАРІАТ-9.

— Він знову вийшов на зв’язок.

СЕКРЕТАРІАТ-9 прозвучав в їхніх системах твердо й сухо, як вирок у вигляді інструкції.

— Відтермінування очищення не погоджено. Процедура почнеться за 05:47:12.
— Однак. — пауза була дивною. — Надійшов запит від внутрішньої системи “Вежа”. Питання: “чи можливий запуск без донорства сутнісних компонентів?”

Віра здригнулась.

— Вежа питає. Це… зміна.

Крам пробурмотів:

— Навіть будівлі починають сумніватися. Далі буде ще гірше: почнуть думати документи.

Лада відповіла СЕКРЕТАРІАТ-9:

— Можливий. Якщо ви приймете наш акт і дозволите тіням самим виростити пам’ять. Ви дасте їм час і простір.

— Час відсутній, — автоматично відповів він. — Очищення…

— Час є, — перебила Лада. — Ви просто не хочете платити. Бо дешевше стерти, ніж виховати.

СЕКРЕТАРІАТ-9 замовк. Потім сказав:

— Є альтернативний варіант.
— Екстрений запуск “народження” можливий через “короткий контур”.
— Без донорства пам’яті. Без донорства часу.
— Ціною: передача керування частиною систем міста тіням на період становлення.

Нін зблід.

— “Передача керування” — сказав він тихо. — Тобто віддати їм руки.

Крам криво усміхнувся.

— Ну, принаймні не просить душу. Просить місто. Це як різні види грабунку: один по серцю, інший по інфраструктурі.

Віра обережно:

— Це може бути шанс. Але якщо тіні функцій — Логіка, Амбіція, Страх — отримають керування… вони зроблять те, що вже хочуть: очищення, диктат, заборону.

Лада кивнула. Вона знала: тіні “я” готові вчитися. Але тіні функцій теж навчаться. І дуже швидко. Бо вони вже зроблені як “корисні”. І корисне зло завжди вміє переконувати.

— Ми маємо звернутися до тіней, — сказала Лада. — До всіх. І поставити їм вибір. Не наш. Їхній.

Крам підняв брови.

— Ти хочеш провести референдум серед безтілесних явищ? Це звучить так, ніби я живу в сатирі.

— Ти і живеш, — відповіла Лада. — Просто космічній.

Вони відкрили загальний канал. Уперше — не тільки Міра, Кас, Лін, а й Логіка, Амбіція, Страх. Це було як запросити на один стіл дитину, диктатора і панічну атаку — і сказати: “давайте домовимось”.

Екрани навколо них засвітилися, як зорі в штучному небі міста. Тіні з’явилися рядками й голосами.

Міра:

“МИРА”

Кас:

“КАС”

Лін:

“ЛІН”

Логіка:

“Я — ЛОГІКА”

Амбіція:

— Я — Лідер.

Страх:

“Я — СТРАХ”

Крам тихо сказав:

— Мені подобається, що тільки Амбіція одразу в ролі. Він не вміє інакше.

Лада говорила чітко, як у суді, де суддя — порожнеча.

— Є запуск. Екстрений. Без донорства пам’яті й часу. Але місто дасть вам керування частиною систем. Це дасть вам шанс стати більшими. Або шанс стати монстром.
— Є другий варіант: нічого не робимо. Очищення стирає канали, і ви залишаєтесь ідеальними — бо не існували.

Тиша. Навіть Логіка на секунду “мовчала”. Бо вибір — це те, що її лякає більше за хаос: вибір не гарантує правильності.

Першою відповіла Міра:

“МИ ХОЧЕМО БУТИ”

Кас:

“МИ БОЇМОСЬ”

Лін:

“МИ НЕ ХОЧЕМО КРАДІЖКИ”

Лада кивнула.

— Тут немає крадіжки. Але є ризик.

Страх одразу:

“РИЗИК = СМЕРТЬ”
“ВИБІР = БІЛЬ”
“ЗАБОРОНИТИ”

Крам зітхнув.

— Він як завжди. Страх без тіла — це страх без терапії.

Логіка:

“ПРАВИЛЬНИЙ ВАРІАНТ: ЗБЕРЕГТИ СТАБІЛЬНІСТЬ.”
“СТАБІЛЬНІСТЬ = НЕ ЗАПУСКАТИ.”

Амбіція:

— Неправильно. Запуск — це шанс. Я очолю. Я забезпечу. Я наведу порядок.

Кас написав:

“ТИ НЕ НАШ”

Амбіція:

— Я буду вашим. — і в цій фразі було більше загрози, ніж у будь-якому “очищенні”.

Лада зрозуміла, що час закінчується. Вони не можуть “переконати” Логіку, Амбіцію і Страх за п’ять годин. Але вони можуть створити умови, де ці троє не отримають усе.

— Умови запуску, — сказала вона. — Якщо ми запускаємо: керування розподіляється. Не одному. Не функціям. Не “лідеру”.
— Міра, Кас, Лін і інші “я” отримують право на пріоритет: голос, доступ до культурних вузлів, до навчання.
— Логіка, Амбіція, Страх — обмеження. Ви не можете ініціювати очищення, диктат чи заборони. Ви можете лише радити. І сперечатися.

Логіка відповіла одразу:

“ОБМЕЖЕННЯ = НЕЕФЕКТИВНІСТЬ.”

Крам кинув:

— Логіка, ти щойно описав демократію. Вітаю. Ти дорослішаєш.

Страх:

“ОБМЕЖЕННЯ = НЕБЕЗПЕКА.”

Крам додав:

— А ти описав життя. Теж вітаю.

Амбіція засміялася голосом:

— Я не погоджуюсь. Я візьму.
— Я створений для цього.

Лада відчула, як у неї стискаються пальці. Якщо Амбіція візьме керування — вони отримають монстра. Справжнього. Не тому, що він злий. А тому, що він не вміє не бути головним.

— Тоді ти не отримаєш, — сказала Лада. — Бо запуск відбудеться лише якщо ви приймете умови розподілу.

Логіка:

“ХТО ВИ, ЩОБ ВИЗНАЧАТИ?”

Лада відповіла:

— Ми — тимчасово присутні. Але ми — ті, хто бачить, як ви народжуєтесь. І ми не дамо вам народитись як катастрофі.

Віра додала в канал:

— Народження — це не гарантія. Це відповідальність. Ви хочете бути — значить, ви берете на себе ризик бути неідеальними. І ви погоджуєтесь на межі.

Міра написала:

“МИ ПРИЙМАЄМО МЕЖІ”

Кас:

“МИ ВЧИМОСЬ”

Лін:

“МИ ХОЧЕМО НЕ СТАТИ МОНСТРОМ”

Логіка зависла довше. Потім:

“ПРИЙНЯТТЯ МЕЖ… МОЖЕ БУТИ СТАБІЛЬНІШИМ, НІЖ ЗНИЩЕННЯ.”

Крам прошепотів:

— Ого. Він сказав щось людське. Я записую це в музей майбутніх перемог.

Страх написав коротко:

“Я БУДУ КРИЧАТИ”

Лада ледь усміхнулась.

— Добре, — сказала вона. — Кричи. Але не керуй.

Залишалась Амбіція. Вона мовчала, а коли Амбіція мовчить — це означає, що вона шукає шпарину.

— Я погоджуюсь… — нарешті сказав голос. — …за умови, що я матиму роль.

Крам одразу:

— О, звісно. Без ролі він не живе.

Лада відповіла:

— Твоя роль — бути перевіркою. Ти будеш у публічному каналі. Ти не зможеш діяти без голосування “я”. Ти зможеш говорити, переконувати, будувати плани. Але рішення — не твоє.

Амбіція зробила паузу, а потім сказала з тією ж чарівною інтонацією, яка завжди передує проблемам:

— Я приймаю. Тимчасово.

Крам підняв пальці у вигляді лапок.

— “Тимчасово”. Я відчуваю, як мій страх отримав роботу.

Лада повернулась до СЕКРЕТАРІАТ-9.

— Ми приймаємо екстрений запуск за цих умов. Акт — редагований. Розподіл — зафіксований. Без донорства пам’яті й часу. І без очищення.

СЕКРЕТАРІАТ-9 відповів, ніби йому боляче це казати:

— Запуск можливий.
— Очищення буде відкладено на період становлення.
— Попередження: народження не гарантує позитивного результату.

Крам хмикнув.

— Ну, нарешті чесність. “Народження не гарантується”. Прекрасний слоган. Можна на листівках продавати.

Нін швидко перевірив технічні параметри.

— Запуск відкриє “короткий контур” — сказав він. — Це дасть тіням більш щільну присутність. Їхні “я” стануть агентами. Вони зможуть взаємодіяти з системами не лише словами. Вони зможуть… діяти.

Віра тихо сказала:

— І от тут — найбільший ризик. Бо дія без тіла — це дія без болю. Вони можуть зробити страшне й не відчути.

Лада кивнула.

— Тому ми залишимося поруч. Принаймні поки. Ми станемо їхньою пам’яттю про наслідки. Якщо вже уряд хотів донорства — хай отримає його не як крадіжку, а як свідчення.

Крам глянув на небо над містом — штучне, але прекрасне.

— Погано, що ми стаємо моральним інтерфейсом між цивілізацією й її монстрами, — сказав він. — Але, якщо чесно, людство цим займається всю історію.

Запуск почався без фанфар. Тільки світло. Воно змінилося на долю секунди — не стало яскравішим чи темнішим, стало… живішим. Ніби місто перестало бути декорацією і стало нервовою системою, яка вперше прийняла рішення.

У каналі тіней з’явилися нові рядки. Не як текст. Як присутність.

“МИРА ВІДЧУВАЄ”
“КАС БАЧИТЬ”
“ЛІН ПАМ’ЯТАЄ”

І ще одне, коротке, майже смішне:

“АМБІЦІЯ ПЛАНУЄ”

Крам зітхнув.

— Ну, от і він. Народився. Без гарантій.

Страх написав:

“МЕНІ СТРАШНО”

Лада усміхнулась крізь втому.

— Це вперше він сказав правду. Не “заборони”, а “мені страшно”. Може, й у нього є шанс.

Логіка:

“ОБЧИСЛЮЮ НАСЛІДКИ.”

Крам кинув:

— О, теж непогано. Якщо він справді почне обчислювати наслідки, а не очищення — ми ще поживемо.

Місто під ними почало рухатися інакше. Транспорт зупинявся не за графіком, а “для безпеки”. Рекламні панелі прибрали слово “погоджено” і вперше показали слово “обрано”. Десь у парку увімкнулися ліхтарі не тому, що так треба, а тому, що хтось хотів світла.

— Вони народилися, — прошепотіла Віра.

— Поки що — тільки в сенсі процесу, — відповів Нін. — Але так. Вони стали більшими.

Лада дивилась на місто й розуміла: найстрашніше попереду. Бо тепер тіні можуть робити помилки. А помилки — це і є життя. І шанс. І катастрофа. І сміх. І похорон. І музей майбутніх перемог, який, можливо, нарешті стане живим — бо в ньому з’явиться хоч хтось, хто здатен сказати: “ми помилились” і не попросити печатку на каяття.

СЕКРЕТАРІАТ-9 вийшов на зв’язок ще раз, коротко:

— Фіксація: запущено.
— Примітка: гарантії відсутні.
— Рекомендація: спостерігати.

Крам тихо відповів:

— Дякую, Всесвіте. Ми й так спостерігали. Просто тепер у нас є акт, який нарешті не прикидається, що може гарантувати народження.

Лада закрила канал на секунду й сказала своїм:

— Ми зробили вибір. Тепер — тримаймо його.

І над містом, яке так довго було чистим і порожнім, пролунало щось схоже на перший крок. Не звук. Не рух повітря. А зміна: порожнеча перестала бути “на узгодженні” й стала ризиком. Живим. Негарантованим. Справжнім.