Ніка знаходить мертве насіння

Мертве насіння виглядало непристойно нормально.

Саме це Ніка Варн ненавиділа найбільше.

Якби воно почорніло, розсипалося на порох, пахло гниллю або хоча б драматично диміло, усе було б простіше. Людський мозок любить, коли катастрофа дотримується візуального етикету.

Мертве повинно виглядати мертвим.

Зруйноване — бути зруйнованим.

Кінець світу — бажано супроводжуватися сиренами, червоним небом і кимось дуже фотогенічним, хто стоїть посеред уламків у розірваному пальті.

Насіння в долоні Ніки було золотавим.

Сухим.

Рівним.

Пахло зерном.

Його можна було кинути в землю, полити водою, поставити під світло, сказати кілька добрих слів, якщо ви належали до людей, які вважали рослини емоційно вразливими, — і чекати.

Воно не проросте.

Ніколи.

У цьому й полягав жарт.

Поганий.

Геліосівський.

— Дванадцять відсотків, — сказала Аліса.

Ніка не відповіла.

Другий контейнер.

— Дев’ять.

Третій.

— Нуль.

Четвертий.

— Три.

П’ятий.

— Нуль.

Ліор стояв біля дверей складу й уже десять хвилин не сказав нічого недоречного.

Це само по собі свідчило про масштаб трагедії.

Ніка взяла ще одну жменю.

Поклала зерна в портативний аналізатор.

Машина загуділа.

Кілька секунд.

На екрані:

ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ: 0,4%.

Ніка закрила очі.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/cerera-komora-mzh-vinami-b457885?c=5096641