Ліор краде не тільки перепустки

Ліор Ен ніколи нічого не крав.

Принаймні саме так він пояснював власну біографію людям, які мали достатньо терпіння слухати брехню довше трьох хвилин.

Перепустки він позичав.

Митні коди — тимчасово переміщував.

Контрабандні маршрути — рятував від бюрократичного забуття.

Державні печатки одного разу справді опинилися в його кишені, але лише тому, що кишеня була відкрита, печатка лежала близько, а Всесвіт, очевидно, підтримував вільне переміщення адміністративних ресурсів.

Що стосувалося жіночих сердець, тут Ліор узагалі вважав себе невинним.

Серця приходили самі.

Іноді з образами.

Іноді з ляпасами.

Одного разу — з чоловіком.

Той випадок він волів не згадувати, хоча перелом ребра досі нагадував про нього під час різких перепадів тиску.

Тому, коли Ніка Варн о сьомій ранку сказала:

— Нічого не крадемо, — Ліор абсолютно щиро відповів:

— Звичайно.

Ніка подивилася на нього.

Вони стояли в старій лабораторії Нижньої Комори. Між ними лежала карта приватного біотехнологічного комплексу корпорації «Вердант», де зберігався BIOREGEN-4 — ферментний комплекс, здатний дати мертвому насінню хоча б невеликий шанс повернутися до життя.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/cerera-komora-mzh-vinami-b457885?c=5097468