Після стрибка навіть тиша потребувала ремонту

Пролог третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Стрибок завершився без урочистої музики, фанфар, оплесків і традиційної промови про незламність людського духу.

Людський дух у цей момент лежав на підлозі капітанського містка, притиснутий аварійною гравітацією, і тихо блював у герметичний пакет із написом: < ... Читати далі »

Андроїд у музеї старого Києва

У музеї старого Києва ніч завжди починалася о дев’ятнадцятій нуль-нуль, незалежно від того, чи було над куполом сонце, чи тільки його юридично підтверджена копія.

Справжнє небо Землі давно вважалося надто нестабільним для туристів. Воно могло раптом затягнутися хмарами, пролити дощ без попереднього бронювання або, що зовсім непристойно, нагадати людині, що природа не підписувала угоду про обслуговування. Тому над музейним Києвом працював к ... Читати далі »

У темряві хтось розплющив очі

Епілог другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Після великої перемоги ніхто не знав, що робити з кавою.

Це було найчесніше свідчення того, що перемога справді відбулася: люди, астеріани, штучні свідомості й поранені кораблі могли сперечатися про майбутнє людства, архів Ноксара, військові злочини, уламки давніх з ... Читати далі »

Брехати дозволено красиво

На Венері брехати не заборонили.

Це було б занадто жорстоко.

І, що значно важливіше, абсолютно неефективно.

Після падіння міст, скелетного архіву, Маскараду без масок, Афродіти-0, сімейного скандалу в прямому ефірі й арешту Віри Мор планета нарешті дійшла до висновку, який нижні платформи могли б сформулювати ще три століття тому, якби їх хтось запитав: заборонити венеріанцям брехати — це як заборонити кислотним хмарам бути неп ... Читати далі »

Перший стрибок у темряву її очей

Частина Х другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Війна почалася не з крику.

Це було майже образливо.

Після всіх земних фільмів, військових симуляцій, пафосних історичних реконструкцій і президентських промов людство мало право очікувати, що війна в космосі почнеться з чогось великого: сирен, червоних ... Читати далі »

Венера транслює сімейний скандал

Венера завжди любила трансляції.

Не правду — ні. Правда була надто груба, надто кострубата, надто схожа на нижні труби без позолоти. Венера любила трансляції: красиві ракурси, м’яке світло, правильно підібрані паузи, голоси з благородною втомою, обличчя, які виглядали так, ніби щойно пережили трагедію, але не забули записатися до найкращого косметолога.

Тому коли Віра Мор захопила десятки передавальних веж і вийшла в загал ... Читати далі »

Поцілунок у темряві перед початком війни

Частина ІХ другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Коли уламок у серці «Прометея» заговорив голосом старих загарбників, у чорній вежі Ноксара навіть темрява стала тихішою.

Це була не пауза перед відповіддю.

Це була пауза перед війною.

Лія Арден стояла посеред архівного залу ... Читати далі »

Міста починають падати

Першим упало не місто.

Першою впала впевненість, що міста не падають.

На Венері це була велика різниця. Хмарні міста, палаци, куполи, сади, доки, храми й платформи століттями висіли над кислотною безоднею з таким виглядом, ніби гравітація нижче їхньої гідності. Аристократи народжувалися, одружувалися, зраджували, помирали, воскресали у вигляді боргових зобов’язань і давали імена своїм дітям, жодного разу не подивившись вниз без фільтра кр ... Читати далі »

Архів, який знав про людей занадто рано

Частина VІІІ другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Архів Ноксара знав про людей.

Це було неприємно.

Не тому, що людство не любило, коли про нього знали. Навпаки. Людство обожнювало, коли про нього знали. Воно запускало сигнали в космос, вирізало власні імена на камені, писало історії переможц ... Читати далі »

Астер брехала навіть правдою

Після відкриття скелетного архіву Венера оголосила траур.

Це було найцинічніше, найкрасивіше й найпередбачуваніше рішення з усіх можливих.

Палац Афродіти за одну ніч змінив золоті завіси на срібно-білі, на терасах запалили тисячі ламп пам’яті, оркестрові ядра отримали наказ грати музику «стриманої історичної скорботи», а кухні підготували траурні десерти з чорним медом і перламутровим пилом. Венера навіть горювала так, щ ... Читати далі »