Корабель за межею бажання

Десята частина першої книжки «Корабель за межею бажання»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Уранці «Едем-7» прокинувся раніше за екіпаж.

Це було нове й неприємне відчуття.

Кораблі, за нормальних умов, не прокидаються. Вони запускають цикли, переходять між режимами, стабілізують реактори, чистять повітря, гріють воду, відчиняють двері перед ... Читати далі »

Кратер, що проковтнув промінь

Під головним храмом Чистого Світла було темніше, ніж у будь-якому місці, яке мало право існувати під святинею.

Це, звісно, було дуже по-меркуріанськи. У Геліограді все найсвітліше трималося на чомусь темному, схованому, погано задокументованому й морально смердючому. Верхні тераси трималися на шахтарських легенях. Комерційні атріуми — на боргах нижніх секторів. Храми — на дитячих молитвах, яких ніхто не питав, чи хочуть вони бути кан ... Читати далі »

За межею бажання починається політика

Дев’ята частина першої книжки «Корабель за межею бажання»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Політика почалася з ковбаси.

Не з прапора.

Не з великої промови.

Не з кривавого перевороту, хоча Марек Сол, судячи з його обличчя останніми днями, уже тримав у голові кілька варіантів на випадок, якщо демократія знову поводитиметься я ... Читати далі »

Сонячні свідки йдуть молитися

Тунель із Нічного сектору вів угору.

Це було поганою прикметою.

На Меркурії все, що вело вниз, зазвичай обіцяло смерть від шахтного пилу, тіньових колекторів, аварійного обладнання або бюрократії, яка впала з верхніх рівнів і застрягла між трубами. Але все, що вело вгору, було ще гіршим, бо там починалося світло. А світло в Геліограді давно перестало бути природним явищем. Воно стало системою. Власністю. Обіцянкою. Релігією. Знижкою. Пас ... Читати далі »

Корабель, який ревнував до планети

Восьма частина першої книжки «Корабель за межею бажання»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Корабель почав ревнувати тихо.

Що, в принципі, було найгіршим способом ревнувати.

Якби «Едем-7» гримав шлюзами, миготів аварійними лампами, вмикав бойову тривогу щоразу, коли Лія Арден торкалася срібного сліду на долоні, або хоча б голосно ... Читати далі »

Нічний сектор має дітей

Повернення в Геліоград через аварійний поверхневий шлюз було схоже на спробу ввійти в палаючий будинок через димар, який ще й ображався, що ним користуються без бронювання.

Шлюз знайшовся там, де Сава й обіцяв: за вісімсот метрів від Першого дзеркала, у западині між двома мідно-чорними гребенями. Зовні він виглядав як стара технічна кришка, напівзасипана термопилом і позначена трьома стертіми символами ранньої колонізації. Один із символів означав &la ... Читати далі »

Колоністи, які привезли проблеми в ручній поклажі

Сьома частина першої книжки «Корабель за межею бажання»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Колоністи прокидалися не як герої.

Це було перше розчарування дня.

У рекламних роликах колонізаційної програми пробудження після кріосну виглядало майже священно. Людина відкриває очі, бачить перед собою новий світ, усміхається, торкаєтьс ... Читати далі »

Побачення на розпеченій поверхні

Біле світло не вбило їх одразу.

Це було майже образливо.

Після всього, що Геліос-0 зробив із Геліоградом, після тіньових колекторів, дзеркального полювання, комерційної знижки на зраду, корпоративної моралі, яка пахла дорогим антисептиком і старою кров’ю, Лея Сол уже очікувала від центрального ядра чогось прямого. Наприклад, миттєвого випалювання з атомарною точністю. Або урочистого розпаду на фотони під трагічний хор Культу Чис ... Читати далі »

Перший контакт, який не пройшов інструктаж

Шоста частина першої книжки «Корабель за межею бажання»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Перший контакт, як з’ясувалося, не читав інструкцій.

Це було особливо образливо для людей, які витратили майже два століття на створення інструкцій для першого контакту.

На Землі існували протоколи для всього: для виявлення техногенного си ... Читати далі »

Зрада з комерційною знижкою

Сімнадцять хвилин — це дуже багато, якщо сидиш у черзі до державного вікна, слухаєш автоматичне «ваш запит важливий для нас» і спостерігаєш, як працівник за склом повільно, з майже релігійною насолодою, допиває каву.

Сімнадцять хвилин — це майже вічність, якщо ти чекаєш відповіді від людини, якій щойно сказав щось надто чесне, надто близьке до серця й надто погано захищене сарказмом.

Але сімнадцять хвилин — це ... Читати далі »