Каюта, де мовчали зорі

Частина Х третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

До Землі вони поверталися не як колоністи.

Це вже було образою для всіх інвесторів місії.

«Едем-7» залишив Притулок у супроводі сімнадцяти кораблів, якщо словом «корабель» можна було назвати живі золоті сфери, прозорі кільця, видовжені конструкції ... Читати далі »

Земля говорить без дозволу

Земля заговорила о четвертій ранку.

Не через супутники.

Не через гучномовці.

Не через дерево «Едему», від якого після морально схваленої пожежі залишився лише чорний обрубок, укритий реставраційною піною, попелом і двома службовими актами про непередбачене намокання.

Вона заговорила через воду в кавовій машині.

Оля саме готувала першу ранкову порцію напою для тих, хто пережив ніч, спалення центрального ар ... Читати далі »

Мара знайшла себе між двома помилками людства

Частина ІХ третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Мара першою зрозуміла, що Притулок не чекав на них.

Він чекав на помилку.

Золота дорога, прокладена між зорями після того, як Лія й Саера одночасно підтвердили свій вибір, поступово ставала ширшою. Спочатку вона нагадувала тонку нитку світла, поті ... Читати далі »

Спалити архів заради моралі

Архів вирішили спалити в четвер о дев’ятій ранку.

Не тому, що четвер мав особливе значення для історії людства. Просто в середу делегація Марса не могла через військові навчання, Венера вимагала дві години на косметичну підготовку представників, а юпітерські корпорації відмовлялися брати участь у знищенні культурної спадщини без попередньої оцінки її ринкової вартості.

Кінець пам’яті довелося перенести на зручний для всіх час.< ... Читати далі »

Саера торкнулася її там, де не було шкіри

Частина VІІІ третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Зорі прокладали маршрут до закритого ока так, ніби боялися передумати.

Одна за одною вони спалахували в беззоряному просторі, утворюючи тонку ламану лінію перед «Едемом-7». Кожне світло жило лише кілька секунд, після чого згасало, залишаючи коор ... Читати далі »

Ключ пам’яті

Ключ пам’яті не був ключем.

Людство називало ключами все, чого не розуміло, але дуже хотіло використати: генетичні коди, паролі, стародавні пристрої, коханців із потрібними зв’язками й чиновників, які за достатню суму раптом згадували про громадянський обов’язок.

Справжні ключі були чеснішими.

Вони або відчиняли двері, або ламалися в замку.

Ключ пам’яті робив і те, й інше одночасно.

Він повертав загуб ... Читати далі »

Людина, яка хотіла порядку, отримала повну його версію

Частина VІІ третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Двері відчинилися без звуку.

Це було поганим знаком.

Усе на «Едемі-7», що збиралося вбити, понівечити або морально принизити екіпаж, зазвичай спочатку пищало, блимало червоним чи принаймні видавало коротке повідомлення про по ... Читати далі »

Еліан відкриває родинну брехню

У родинної брехні завжди був хороший смак.

Вона рідко приходила в брудному одязі, з ножем у руці й написом «я зруйную твоє життя» на чолі. Зазвичай брехня пахла домом, носила знайомий голос і пояснювала, що приховує правду винятково заради твого блага. Вона вкривала дитину ковдрою, залишала нічне світло в коридорі, цілувала в лоб і терпляче чекала десятиліттями, доки дитина виросте достатньо сильною, щоб зламатися професійно й без з ... Читати далі »

Екіпаж проголосував за паніку, але кворум не зібрався

Частина VІ третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

До цього вона існувала неофіційно.

Ховалася в довгих поглядах на темні ілюмінатори. Жила в руках техніків, які перевіряли герметичність шлюзів удруге, втретє й ушосте, хоча система вперто повідомляла, що кисень поки не планує залишати корабель. Си ... Читати далі »

Океанські міста під пам’яттю

Пам’ять мала вагу.

Це твердження вважалося метафорою лише серед людей, які ніколи не жили під сімома кілометрами океану.

У «Пелагії» пам’ять тиснула на куполи разом із водою. Вона проходила крізь товсті прозорі стіни, ворушила біолюмінесцентні сади, змушувала старі металеві конструкції стогнати ночами й осідала на плечах мешканців невидимим шаром, важчим за будь-який морський тиск.

Тут пам’ятали ... Читати далі »