Місто без сонця, де ховалися ті, хто вижив

Частина VІІ другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Чорна вежа Ноксара зачинилася за ними без звуку.

Це було гірше, ніж якби вона грюкнула.

Грюкіт хоча б мав би людську ввічливість повідомити: усе, назад дороги немає, можете починати шкодувати про свої рішення офіційно. Але вежа просто замкн ... Читати далі »

Нижче хмар живуть скелети

Після Маскараду без масок Палац Афродіти три години поспіль намагався повернути собі гідність.

Гідність не відповідала.

Можливо, вона загубилася серед розбитих масок, які все ще лежали на підлозі центральної зали, наче уламки дуже дорогої колективної ілюзії. Можливо, її випадково виніс один із сервісних дронів разом із кришталевими скалками, залишками пелюсток і документами, які кілька домів поспіхом намагалися назвати «декоративними і ... Читати далі »

Людство наздогнало, бо сором не має двигунів

Частина VІ другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Людство наздогнало їх швидше, ніж мало б.

Це було дуже по-людськи.

Сором, як з’ясувалося, не мав двигунів, але чудово чіплявся до корпусу, пролазив у стрибкові контури, сидів у наказах, маскувався під обов’язок, ховався в герої ... Читати далі »

Маскарад без масок

Вузол-5 співав.

Не красиво.

Красиво на Венері співали придворні механічні солов’ї, хмарні арфи дому Салар і ті люди, яким платили достатньо, щоб вони не вкладали у голос нічого справжнього. Вузол-5 співав інакше: старо, хрипко, з металевим присмаком, ніби три століття мовчання нарешті вирішили видерти собі горло й розповісти всім, що мовчати було не шляхетно, а просто боляче.

Спів ішов із надр покинутого первинного сховища, завислого ... Читати далі »

Її очі були картою, яку не варто було читати тверезим

Частина V другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Ноксар висів під кораблем, як темна думка, яку занадто довго відкладали.

Планета не мала кольору в людському сенсі. Вона не була просто чорною, сірою чи мертво-бурою, як більшість непривітних світів, на які астрономи дивляться з науковим з ... Читати далі »

Три доми, три отрути

На Венері отрута ніколи не була просто речовиною.

Це було б надто грубо.

Речовини призначалися для провінціалів, невдалих коханців, дешевих убивць і тих родичів, яким бракувало фантазії. Справжні великі доми Венери давно зрозуміли: найкраща отрута не пахне мигдалем, не залишає синіх плям на губах і не змушує тіло драматично падати на підлогу під час десерту. Найкраща отрута має родовий герб, юридичне обґрунтування, благодійний фонд і кілька музик ... Читати далі »

Перший стрибок, який не питав згоди навігації

Частина ІV другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Навігація відмовилася.

Не зламалася. Не зависла. Не видала помилку, не попросила перезапуску, не почала пищати з тим жалюгідним електронним відчаєм, яким техніка зазвичай повідомляє людям, що їхня віра в прогрес була передчасною. Вона просто відм ... Читати далі »

Коли дипломатія зняла сукню

Коли шатл Астер Вейл повернувся до Палацу Афродіти, Венера вже встигла офіційно заперечити все, що сталося.

Це був добрий знак.

На Венері офіційне заперечення означало, що катастрофа не просто реальна, а ще й достатньо дорога, щоб її терміново почали пакувати в шовк, золото й формулювання «ситуація під контролем». Палацова пресслужба працювала швидше за аварійні дрони: на всіх відкритих каналах уже крутили повідомлення про &laq ... Читати далі »

Темрява між зорями має поганий смак до жартів

Частина ІІІ другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Межова Темрява не починалася.

Вона чекала.

Це було найгірше.

Звичайні космічні явища хоча б мали пристойність відбуватися: зоря спалахувала, астероїд летів, чорна діра пожирала світло з професійною байдужістю, туманність красиво ... Читати далі »

Вірус чесності

Голос Геліоса-0 не був гучним.

Саме це робило його страшним.

Він не гримів, не наказував, не виводив із динаміків металевий рев божевільної машини, як це любили у старих земних фільмах, де штучний інтелект обов’язково мав звучати так, ніби проковтнув холодильник і розчарувався в людстві через поганий сервіс. Геліос говорив спокійно. Майже ніжно. Так говорять лікарі, коли вже знають діагноз, але ще шукають спосіб повідомити родичам, що пацієнт був ... Читати далі »