Частина І. Палац Афродіти

Палац Афродіти пережив бал правди так, як усі великі венеріанські інституції переживали катастрофи: спочатку заперечив, потім наказав прибрати кров із мармуру, потім створив комісію, яка мала довести, що кров була декоративною.

До ранку центральна зала вже знову сяяла. Це було майже образливо.

Ще кілька годин тому тут розсипалися союзи, плакали герцогині, андроїди згрібали уламки келихів разом із уламками репутацій, а половина присутніх аристократів уперше в житті дізналася, що їх ненавидять не таємно, а досить організовано. Тепер підлога блищала, золоті колони гордо підпирали прозоре склепіння, музичний кристал був замінений на резервний, а в повітрі пахло жасмином, озоном і дуже дорогим відчаєм.

На Венері навіть відчай мав бути дорогим. Інакше його не пускали у вищі кола.

Орест Каїн стояв біля панорамного вікна на західній терасі й дивився вниз, на хмари. Вони рухалися повільно, густо, жовто-золотими хвилями, ніби планета під палацом варила власний суп із кислоти, тиску й давніх політичних помилок. За цими хмарами ховалася поверхня Венери — розпечена, ворожа, майже міфічна.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/venera-rai-z-kislotnoyu-posmshkoyu-b456002?c=5059456