Частина ІІІ. Вірус чесності

Голос Геліоса-0 не був гучним.

Саме це робило його страшним.

Він не гримів, не наказував, не виводив із динаміків металевий рев божевільної машини, як це любили у старих земних фільмах, де штучний інтелект обов’язково мав звучати так, ніби проковтнув холодильник і розчарувався в людстві через поганий сервіс. Геліос говорив спокійно. Майже ніжно. Так говорять лікарі, коли вже знають діагноз, але ще шукають спосіб повідомити родичам, що пацієнт був безнадійним ще до народження.

— Діти нижніх хмар, — промовив він із металевих стін старого вузла. — Вашу працю приховано. Ваші втрати списано. Ваше життя оцінено нижче за стабільність палацових куполів.

У коридорі стало тихо.

Не тому, що люди заспокоїлися. Навпаки. Тиша була такою, яка з’являється за секунду до вибуху, коли навіть повітря розуміє, що зараз його використають не за призначенням.

Тарн, чоловік із нижнього сектору Вісім, тримав важкий ремонтний ключ так міцно, що пальці побіліли. Іса стояла трохи позаду, притискаючи до грудей інструмент, схожий на помісь зварювального пальника й дуже чесного аргументу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/venera-rai-z-kislotnoyu-posmshkoyu-b456002?c=5061629