Сліди коханого

Двері Н-13 зачинилися за Юлією так тихо, ніби не хотіли будити те, що спало під містом.

Або те, що вже не спало.

Темрява всередині була густіша, ніж мала бути. Не просто відсутність світла, не звичайна ніч у підвалі, не та чорна порожнеча, до якої очі поступово звикають і починають виловлювати обриси стін, сходів, дверей, власних рук. Ні. Ця темрява була речовиною. Вона лежала на шкірі, сідала на губи, проникала під комір, чіплялася за волосся, торкала ... Читати далі »

Ніч, яку краще було б не пам’ятати

Дощ умів робити місто чеснішим.

У суху погоду будинки ще могли вдавати пристойність, вітрини — успіх, люди — стабільність, а тротуари — напрямок. Але коли дощ лягав на місто тонкою холодною плівкою, усе ставало трохи відвертішим. Камінь темнів. Ліхтарі розтікалися золотими плямами. Вікна дивилися вниз мокрими очима. Навіть дорогі фасади здавалися не такими впевненими, наче вода змивала з них архітектурну пиху й залиш ... Читати далі »

Жінка з вугільною шкірою

Після репортажу для мертвих день не закінчився.

Він просто прикинувся.

У Покровську тепер так робили всі: люди прикидалися спокійними, вулиці прикидалися порожніми, будинки прикидалися неживими, окупанти прикидалися владою, а місто — трупом. У кожного була своя роль у цьому погано освітленому театрі, де декорації трималися на пилу, страху й старих цвяхах, а режисер, судячи з усього, давно пішов у запій або під землю.

Юлія поверн ... Читати далі »

Вечірка, де всі брехали красиво

Вечірка у Єви Кравець почалася ще до того, як Лея переступила поріг її старого будинку.

Вона почалася у дзеркалі її передпокою, коли Лея востаннє поправила перли у вухах і переконала себе, що чорна сукня — це просто сукня, а не тихий злочин проти власної передбачуваності. Почалася у ліфті, де вона побачила своє відображення у темній стінці й подумала, що виглядає надто добре для жінки, яка просто їде поговорити про літературу. Почалася в ... Читати далі »

Репортаж для мертвих

Юлія вийшла з під’їзду рівно о дев’ятій.

Так було сказано: о дев’ятій її заберуть на зйомку. У цьому місті тепер усе намагалися робити «за графіком»: перевірки, комендантські години, видачу гуманітарки, обшуки, постановочні усмішки, брехню для камер. Навіть страх тут мав адміністративний розклад, хоча, на відміну від чиновників, приходив вчасно.

Покровськ стояв перед нею сірий, холодний і уважний.

Ніч, яка що ... Читати далі »

Жінка з ідеальною біографією

До того як у житті Леї з’явився рукопис без автора, її життя було настільки правильним, що від нього хотілося або захоплено аплодувати, або тихо померти від нудьги біля найближчої книжкової полиці.

Вона мала все, що у пристойному суспільстві прийнято називати щастям: хорошу роботу, гарну квартиру, виховану усмішку, нареченого з бездоганними манерами й майбутнє, розплановане так ретельно, ніби його затверджували на засіданні ради директорів. ... Читати далі »

Квартира, яка не спала

Юлії дали квартиру на третім поверсі будинку, який виглядав так, ніби пережив кілька історичних епох, одну катастрофу, два ремонти від ЖЕКу й тепер мав серйозні претензії до всесвіту.

Будинок стояв у дворі, де колись, мабуть, росли дерева, грали діти, сварилися сусіди й хтось обов’язково паркував машину так, щоб усі інші згадували його родину до сьомого коліна. Тепер двір був порожній. Гойдалка висіла криво, одна ланка ланцюга була обірвана, лавк ... Читати далі »

Місто затамувало подих

Покровськ помер не одразу.

Спершу він просто замовк.

Не так, як мовчать міста вночі, коли остання маршрутка зникає за поворотом, собаки сваряться з темрявою біля смітників, а вікна багатоповерхівок світяться дрібними людськими трагедіями: хтось гріє чайник, хтось мовчить після сварки, хтось курить на балконі й удає, що дивиться на зорі, хоча насправді просто не хоче повертатися в кімнату. Ні. Це було інше мовчання — важке, чорне, шахтне. ... Читати далі »

Рукопис без автора

Лея завжди вважала, що найгірше, що може статися з людиною після ночі, про яку не варто згадувати, — це похмілля, невдало розмазана туш і дзвінок від того, кому ти напередодні пообіцяла «обов’язково все пояснити».

Вона помилялася.

Найгірше — це коли твій гріх приходить до тебе не у вигляді докорів сумління, не у вигляді повідомлення з непристойно коротким «ти як?», і навіть не у вигляді чужого запаху на шкі ... Читати далі »